ЧЕКАТИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

усе приходить вчасно для того, хто вміє чекати

Правильніше: хто жде, той діждеться; чекай, аж час прийде
Мова – не калька: словник української мови

чекати чергу

Правильніше: застоювати чергу
Мова – не калька: словник української мови

чекати кого

Правильніше: чекати на кого
Мова – не калька: словник української мови

чекати дуже сильно (з нетерпінням)

Правильніше: як манни небесної (з неба) чекати ; чекати як билина роси з неба
Мова – не калька: словник української мови

чекати в черзі

Правильніше: застоювати чергу; стояти в черзі
Мова – не калька: словник української мови

чекати в моря погоди

Правильніше: чекати коло (біля, край) моря (над морем) погоди (години); марно чекати (дожидати)
Мова – не калька: словник української мови

не заставив себе чекати

Правильніше: не забарився; не загаявся; не змушуй на себе чекати
Мова – не калька: словник української мови

зібравши і склавши в дорогу речі, чекати від'їзду

Правильніше: сидіти на чемоданах
Мова – не калька: словник української мови

ждати

Правильніше: чекати; очікувати
Мова – не калька: словник української мови

від нього всього можна чекати

Правильніше: від нього можна усякого сподіватися; по нім усього надійся
Мова – не калька: словник української мови

Чекати, ждати, сподіватись, надіятися

«Я й не чекав від нього іншого», — чуємо в перекладі з німецької українською мовою тексту телефільму; «Надіюсь, що не зустрінемося більше», — читаємо в художньому творі й відчуваємо якусь недоладність відомих нам слів чекати й надіятись у цих текстах. А тим часом ці самі слова в фразах «Явдоха була вже заручена і тільки чекала осені, щоб весілля грати» (Панас Мирний); «Надіявся дід на обід та й води не пив» (приказка) стоять на своєму місці. У чому річ?
Слова чекати, ждати, надіятись і сподіватись, дарма що є дуже близькі одне до одного за змістом, мають деяку нюансову різницю. Слово ждати, як і чекати, — більш функціональне, воно свідчить про активне спрямування людських думок і почуттів до когось чи до чогось: «Ждала, ждала козаченька та й плакати стала» (народна пісня). Слово сподіватися більше вказує на можливість якогось явища, припускає, що може щось статися чи хтось може щось зробити: «Хмари пливли низько над землею, можна було сподіватися дощу» (О. Десняк); «Не завжди так складається, як сподівається» (М. Коцюбинський). Особливо цю різницю помітно в такій фразі: «Я багатьох ждав, але не сподівався, що й він прийде: адже ми давно вже з ним розбили глек» (із живих уст).
Із цього випливає, що й у наведених на початку фразах треба було б написати: «Я й не сподівався від нього», «Сподіваюся, що не зустрінемось».
Ще менше помітно різницю між словами сподіватись і ждати в такому, наприклад, реченні: «Не сподівайтесь, мати, сина з походу вже довіку» (народна пісня), — де сподіватись виступає як синонім дієслова ждати. Проте коли візьмемо фразу з живих уст: «На кого ж мені, старій, і надіятись, як не на тебе», — то відчуємо, що тут не можна замінити дієслово надіятись ні словом ждати, ні близьким до нього сподіватись, тимчасом як у другій фразі — «Від кого ж мені й сподіватися помочі, як не від тебе» — це слово стоїть саме до ладу. Тільки чуття мови, що розвивається внаслідок довгого користування нею, може непомильно підказати, де й коли слід послугуватись одним із цих близьких між собою слів.

Чекати, дожидати, ждати, сподіватися

Дієслова чекати й дожидати, ждати є абсолютні синоніми, між ними нема ніякої значеннєвої різниці, тільки й того, що перше вживається переважно в говорах Правобережжя України, а друге й третє — здебільшого в говорах Лівобережжя, але в літературній мові їх однаково широко вживають: «Олександра давно вже зварила вечерю і чекала чоловіка» (М. Коцюбинський); «А мати спати не лягала, дочку вечерять дожидала» (Т. Шевченко); «Не на тебе ждать я буду» (Леся Українка). Надарма не в міру ретельні працівники редакцій часом виправляють дієслово дожидати на чекати: в цьому нема ніякої потреби. А от між дієсловами чекати, дожидати, ждати й дієсловом сподіватися є деяка семантична різниця. Якщо візьмемо дві фрази: «Я чекала на тебе» і «Я сподівалася, що ти прийдеш», — то враз вiдчуємо певну вiдмiннiсть у змiстi. Якщо в першiй мовиться лише про дожидання, то в другiй, крiм дожидання, вчувається ще й надiя на прихiд. У фразi «Я не сподiвалась нiкого до себе в гостi» (Леся Українка) мовиться про те, що не покладалось надiї на прихiд гостей, а в фразi «Я не чекала нiкого до себе в гостi» вiдчувається, що прихiд гостей, може, й був сподiваний, але до цього не готувались.
Пам'ятаючи про перевагу, яку надає українська мова дієслову й дієприслівникові над віддієслівним іменником, про що мовилось вище, слід уникати таких висловів із віддієслівними іменниками, як у чеканні, в сподіванні: «Він простояв перед дверима в чеканні дві години»; «Я залишилася в сподіванні, що він таки повернеться». Такі фрази краще й природніше побудувати, користуючись дієприслівником: «Він простояв перед дверима, чекаючи дві години»; «Я залишилася, сподіваючись на те, що він таки повернеться».

З нетерпінням чекати

Правильніше: Нетерпляче чекати

чекай біди

Правильніше: начувайся
Мова – не калька: словник української мови

семеро одного не чекають

Правильніше: два (двоє) третього не ждуть (не чекають); як двоє, то одного не ждуть (не чекають)
Мова – не калька: словник української мови

обіцяного три роки чекають

Правильніше: казав пан кожух дам, та й слово його тепле; казав, та не зав'язав; ждали, ждали та й жданки розгубили (та й годі сказали); надіявся дід на обід, та без вечері спати ліг
Мова – не калька: словник української мови

ніхто цього не чекав

Правильніше: ніхто цього не сподівався
Мова – не калька: словник української мови

не розраховуй на щось; не чекай чогось

Правильніше: наставляй кишеню (обидві жмені)
Мова – не калька: словник української мови

на хотіння є терпіння

Правильніше: хто чекає, дочекається
Мова – не калька: словник української мови

від долі не втечеш

Правильніше: долі не минути; своєї недолі й конем не об'їдеш; лихої долі й конем не об'їдеш; від лихої долі не сховаєшся; лиха доля й під землею надибає; ніхто не знає, де кого доля чекає
Мова – не калька: словник української мови