МОВИТЬ — СЛОВОВЖИВАННЯ
ЗМІСТ
треба признатися (сказати) відверто
Правильніше:
нічого гріха таїти (крити); правду кажучи; ніде правди дівати; ніде діватися; правду мовити
Мова – не калька: словник української мови
суперечити; сперечатися
Правильніше:
натороч казати; мовити криво
Мова – не калька: словник української мови
не обмовився ні єдиним словом
Правильніше:
не прохопився й словом; не мовив і слова
Мова – не калька: словник української мови
мовчати
Правильніше:
не зронити ні слова; води в рот набрати; грати в мовчанку; не мовити й слова; забути язика в роті
Мова – не калька: словник української мови
говорити діло
Правильніше:
казати (говорити) до діла (до пуття); казати (говорити) по суті; мовити до речі
Мова – не калька: словник української мови
говорити в тон кому
Правильніше:
мовити під лад кому
Мова – не калька: словник української мови
Кома перед порівняльним зворотом
Перевірте, чи не пропущено кому перед порівняльним зворотом (Правопис §118 Б 12).
КОМА СТАВИТЬСЯ | |
---|---|
Для виділення порівняльних зворотів, що вводяться словами як, мов, наче, немов, ніби, як і, ніж і т. ін. | Хоч сумнів, як ворон, нав'язливо карка: Навіщо? (Іван Драч).
На дворі темно стало так, мов хусткою всім очі зав'язало (Іван Карпенко-Карий). Я візьму той рушник, простелю, наче долю (Андрій Малишко). |
АЛЕ:
КОМА НЕ СТАВИТЬСЯ | |
---|---|
У сталих фразеологічних зворотах перед порівняльним сполучником | Дощ ллє як з відра.
Почервонів як рак. |
Перед іменною частиною складеного присудка, приєднаною за допомогою сполучників як, мов, ніби тощо | Руки зробилися як лід. |
Перед зворотами, що вводяться в речення за допомогою сполучника як і мають значення «у ролі кого, чого» | Про масштаби Довженка як письменника можна судити з його найбільшої літературної праці — «Зачарованої Десни».
Розглядаємо вашу відповідь як згоду. |
Перед як, ніж у виразах (не) більш як, (не) раніше ніж, (не) довше ніж і т. ін. | Сидів не більш як півгодини.
Роботи вистачило не довше ніж на два дні. |
Добірний і один в один
Замініть конструкцію один в один, коли мовиться про однакові, першосортні предмети, на стилістично кращий варіант: добірний, як (мов, наче…) перемиті; коли мовиться про осіб: одним лицем.
НЕ РЕКОМЕНДОВАНО | РЕКОМЕНДОВАНО |
---|---|
Кавуни лежали на полі стиглі, великі, один в один. | Кавуни лежали на полі стиглі, великі, добірні. |
Козаки у цьому курені один в один: ставні, кремезні. | Козаки у цьому курені одним лицем: ставні, кремезні. |
АЛЕ:
Опуклі многогранники, паралельним перенесенням яких можна заповнити весь простір так, щоб вони не входили один в один і не залишали порожніх місць.
говорити – казати
Часто в поточному мовленні не помічають різниці між ними, а то й надають перевагу лексемі говорити, вважаючи, що вона в усіх випадках може замінити слова казати, мовити. Чи так це насправді? Попри те, що надуживання дієсловом говорити призводить до прикрої одноманітності стилю всього тексту, зазначав видатний український мовознавець Борис Антоненко-Давидович, можна побачити й певну відмінність між цими словами, якщо вдатися до нашої класики й фольклору: «Стара, кажуть, стала» (Тарас Шевченко); «Скачи, враже, як пан каже» (приказка); «Ой казала мені мати, ще й приказувала, щоб я хлопців у садочок не принаджувала» (народна пісня); «Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка» (народна пісня). Тут ми натрапляємо тільки на форми від дієслова казати. А поряд форми з дієсловом говорити: «Говорить, як у рот кладе» (приказка); «Такий розбитний, що й по-німецькому говорить» (із живих уст).
З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні спостерігається нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: «щоб я хлопців у садочок не принаджувала», «що я – файна дівка» тощо. Навпаки, там, де йдеться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба вживати лексему говорити: «вміння говорити ясно і просто», «по-німецькому говорить».
Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: «Казала б, та уста не мовлять» (Ганна Барвінок). А говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом слово розмовляти: «Ой у полі могила з вітром говорила» (Тарас Шевченко). Отже, тут говорила можна замінити на розмовляла.
З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні спостерігається нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: «щоб я хлопців у садочок не принаджувала», «що я – файна дівка» тощо. Навпаки, там, де йдеться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба вживати лексему говорити: «вміння говорити ясно і просто», «по-німецькому говорить».
Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: «Казала б, та уста не мовлять» (Ганна Барвінок). А говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом слово розмовляти: «Ой у полі могила з вітром говорила» (Тарас Шевченко). Отже, тут говорила можна замінити на розмовляла.
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)
Говорити й казати
Чи дієслова говорити й казати є абсолютні синоніми, як багато хто гадає, чи між ними є якась різниця? Як буде краще: «Я говорю, що прийду» чи «Я кажу, що прийду»; «Він говорив знехотя» чи «Він казав знехотя»? Часто в поточному мовленні не помічають між ними ніякої різниці, ба навіть надають перевагу слову говорити, вважаючи, що воно в усіх випадках може замінити дієслова казати, мовити, як це бачимо з таких речень, узятих із сучасної художньої літератури: «А могло ж і сюди дістати! — схвильовано говорить полевод»; «Уже зарікався сюди ходити, — говорить він»; «Кривуля говорив йому: — Все в тебе добре».
Не кажучи вже про те, що надуживання дієсловом говорити надає прикрої одноманітності стилю всього тексту, ми можемо побачити й певну відмінність між цими словами, якщо вдамось до нашої класики й фольклору: «Стара, кажуть, стала» (Т. Шевченко); «Скачи, враже, як пан каже» (приказка); «Ой казала мені мати ще й приказувала, щоб я хлопців у садочок не принаджувала» (народна пісня); «Кажуть люди, кажуть, що я — файна дівка» (народна пісня). У всіх прикладах ми натрапляємо тільки на форми від дієслова казати; але поряд бачимо й приклади з дієсловом говорити: «Говорить, як у рот кладе» (приказка); «Такий розбитний, що й по-німецькому говорить» (із живих уст).
З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні є нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: «щоб я хлопців у садочок не принаджувала», «що я — файна дівка» тощо; навпаки, там, де мовиться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба ставити дієслово говорити: «уміння говорити ясно й просто», «по-німецькому говорить».
Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: «Казала б, та уста не мовлять» (Ганна Барвінок), — а дієслово говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом дієслово розмовляти: «Старі люди про старе говорять» (прислів'я); «Ой у полі могила з вітром говорила» (Т. Шевченко); «Антін бачив перед очима те, про що говорив» (М. Коцюбинський) .
Із цього можна зробити висновок, що аж ніяк не слід звужувати наші лексичні можливості й послугуватися скрізь тільки дієсловом говорити.
Не кажучи вже про те, що надуживання дієсловом говорити надає прикрої одноманітності стилю всього тексту, ми можемо побачити й певну відмінність між цими словами, якщо вдамось до нашої класики й фольклору: «Стара, кажуть, стала» (Т. Шевченко); «Скачи, враже, як пан каже» (приказка); «Ой казала мені мати ще й приказувала, щоб я хлопців у садочок не принаджувала» (народна пісня); «Кажуть люди, кажуть, що я — файна дівка» (народна пісня). У всіх прикладах ми натрапляємо тільки на форми від дієслова казати; але поряд бачимо й приклади з дієсловом говорити: «Говорить, як у рот кладе» (приказка); «Такий розбитний, що й по-німецькому говорить» (із живих уст).
З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні є нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: «щоб я хлопців у садочок не принаджувала», «що я — файна дівка» тощо; навпаки, там, де мовиться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба ставити дієслово говорити: «уміння говорити ясно й просто», «по-німецькому говорить».
Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: «Казала б, та уста не мовлять» (Ганна Барвінок), — а дієслово говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом дієслово розмовляти: «Старі люди про старе говорять» (прислів'я); «Ой у полі могила з вітром говорила» (Т. Шевченко); «Антін бачив перед очима те, про що говорив» (М. Коцюбинський) .
Із цього можна зробити висновок, що аж ніяк не слід звужувати наші лексичні можливості й послугуватися скрізь тільки дієсловом говорити.
будто
Правильніше:
наче, мов, ніби, немов
Словник-антисуржик.
Мов по команді
Правильніше:
Мов за командою
Так би кажучи
Правильніше:
Так би мовити
Голова як свинцем налита
Правильніше:
Обважніла голова, голова мов чавуном налита