МЕНШИЙ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: меншенький

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію в більшій мірі, в меншій мірі на стилістично кращий варіант: більшою мірою; меншою мірою.

Правильніше: більше будеш знати, менше будеш спати

Правильніше: ще б нічого; ще менше з тим

Правильніше: що менше часу, то важче

Правильніше: це не має значення (ваги); це пусте; це дурниця; менше з тим; байдуже; дарма

Правильніше: щоразу (чимраз) менше; дедалі (щодалі, чимдалі) менше

Правильніше: проте; а проте; однак, одначе; а все-таки; а все ж таки; з усім тим

Правильніше: збайдужіти; бути щораз менше зацікавленим

Правильніше: найменше; щонайменше, якнайменше

Правильніше: як можна менше; якомога менше

Правильніше: принаймні; щонайменше; хоча б; бодай; принайменше

Правильніше: ні додати ні відняти

Правильніше: раз більше, раз менше

Правильніше: менше слів, а більше діла; менше говори – більше діла твори; добрі діла кращі від добрих слів; робота сама за себе скаже

Правильніше: легше на голову

Правильніше: найменше, якнайменше, щонайменше; менш за все

Правильніше: менша частина

Правильніше: котре лихо менше, те й вибирають

Правильніше: менше з тим

Коли йдеться про неживі предмети, іменники чоловічого роду сполучаються з кількісними, а не збірними числівниками. Правильно буде: «Я написав братові два листи», а не «двоє листів». Якщо іменник чоловічого роду позначає живих істот, при ньому здебільшого ставлять збірний числівник двоє (двоє школярів, двоє суддів, двоє робітників). Так само троє, четверо, п'ятеро... десятеро. А коли мовиться про високопоставлених у суспільстві осіб, то, на думку деяких мовознавців, слід казати і писати два маршали, два міністри, бо двоє надає висловлюваному зниженого стилістичного відтінку.
З іменниками жіночого роду, незалежно від того, що вони позначають, – живих істот чи неживі предмети, – застосовують кількісний числівник дві (дві подруги, дві медсестри, дві ручки). Іменники середнього роду, а також іменники ворота, двері, ножиці, що виступають лише в множині, сполучаються зі збірними числівниками (двоє відер, двоє дверей, двоє ножиць). Як і особові займенники ми, ви, вони у формі родового відмінка (двоє їх у матері).
Збірні числівники не можуть входити до складених. Тому, поєднуючи складені числівники, котрі закінчуються на два (три, чотири), з множинними іменниками та іменниками ІV відміни типу теля, лоша, курча, використовують лічильні слова голова, штука, екземпляр, одиниця тощо. Шістдесят дві голови телят. У непрямих відмінках лічильні слова зникають.
Іменники, котрі в однині та множині мають різні основи (громадянин, дівчина, людина, дитина), вживаються з числівником два у родовому відмінку однини: два громадянина, дві дівчини.
Означення, що входить до складу кількісно-іменникового сполучення, може бути в називному чи родовому відмінках множини. При іменниках жіночого роду перевага надається називному відмінку (дві бурхливі річки), а при іменниках чоловічого і середнього – родовому (два військових літаки, два гірських озера). Означення, виражене присвійним прикметником, ставиться у родовому відмінку множини незалежно від граматичного роду іменника (два братових щоденники).
Якщо числівник два (а також три, чотири) вживається в сполученні з більше на... чи менше на..., то форма знахідного відмінка іменника залежить від значення останнього. Коли йдеться про особи, іменник і числівник мають форму або родового відмінка (більше на двох журналістів), або називного (більше на два журналісти). В інших випадках вдаються тільки до називного відмінка.
По двоє, прислівник. По дві особи, істоти, речі: збиралися по двоє, по двоє стали розходитися. Близьке за змістом до нього слово пара поєднується: а) з іменниками, що позначають два однорідних предмети, які становлять одне ціле (пара чобіт, пара коней, пара білизни); б) з іменниками, що позначають двох осіб, об'єднаних спільною дією, станом, почуттям (молода пара, пара фігуристів); в) з іменниками (у множині), які позначають предмети роздрібної торгівлі (пара яблук). Ненормативними є словосполучення пара днів, пара хвилин, пара (пару) слів. Треба: кілька днів (хвилин), кілька слів.

Половина зазвичай виступає зі словами перша, друга (перша половина дня, друга половина матчу тощо). В усному мовленні часом неправильно утворюють звороти «більша половина», «менша половина». Неможливість такого поєднання лексем випливає з того, що половина означає одну з двох рівних, а не різних частин цілого. Нормативні вислови більша частина або більше половини. Зміст помилкових фраз типу «На зборах є більша половина мешканців будинку», «Трактор виорав більшу половину поля» можна змінити. Наприклад, так: «На зборах є більше ніж (як) половина мешканців», «Трактор виорав більше ніж (як) половину поля». Невдалий також зворот остання половина. Треба: друга половина.
Кількісний іменник раз, поєднуючись з числівником та іменником половина, набуває форми рази (два з половиною рази). Якщо цей самий числівник виражений десятковим дробом, то раз має форму родового відмінка – три й п'ять десятих раза.
Третина. Одна з трьох рівних частин чогось. «Зараз біля дверей направо стояла велика піч із припічком, що займала собою майже третину хати» (Лесь Мартович).
Чверть. Одна з чотирьох частин. «Від самого свого початку «Дзвінок» на три чверті складався з українських творів» (Леся Українка), «Сметани чверть гладущика баба збирає, а кисляк такий, що хоч ножем ріж» (Михайло Стельмах).
Якщо дробове співвідношення 1/3 або 1/4 передається словами третина, чверть, то перед ними не слід ставити числівник одна (неправильно: одна третина, одна чверть). Стилістична традиція щодо використання лексеми третина без числівника одна підтримується ще й морфологічним складом слова. Адже до нього входить суфікс -ин, що надає значення одиничності, й тому відпадає потреба у вживанні одна. Мабуть, за аналогією до третини і слово чверть узвичаєно застосовувати без числівника одна.
У доповідях, звітах уникають уживання простого дробу зі знаменниками 2, 3, 4: замість 1/2, 1/3, 1/4 пишуть і говорять половина, третина, чверть. Але при протиставленні, а також при спеціальному наголошенні можуть використовуватися й дробові числівники. «Одна третя студентів інституту поїхала на виробничу практику в західні області України, а дві треті – в центральні» (з газети).
Дробові числа, які мають у знаменникові цифри 5 і далі, вживаються без слова частина (частка). «На сьогодні вже виконано одну п'яту (а не одну п'яту частину, одну п'яту частку) роботи». Стилістично невдалим є передавання дробу з чисельником одна та знаменником 5 і далі без називання чисельника – за аналогією до третини, чверті – там, де наводяться точні підрахунки. «На сьогодні вже виконано п'яту частину (треба: одну п'яту) роботи».
Проте в усному мовленні та в художній літературі таке слововживання є звичним: «Коли б хоч десята частина з його бажань здійснилася...» (Михайло Коцюбинський).

1. Для позначення приблизної кількості в українській мові застосовуємо:
а) Сполучення прислівників близько, приблизно, до з числівниками, які ставимо у відповідному відмінку. Близько тридцяти викладачів, приблизно двісті машин, ремонт коштує до п'яти тисяч гривень.
б) Різноманітні конструкції зі словами (не) більше ніж (як), (не) менше ніж (як). «На зборах більше ніж сто присутніх», «У фермера не менше як двадцять корів».
в) Сполучення, в яких числівник стоїть після іменника (що завжди має форму родового відмінка множини): метрів десять, кілограмів сімдесят.
Візьмімо до уваги:
а) вислови порядка двох кілометрів, порядка восьми тисяч, які іноді вживають на позначення приблизної кількості, не є нормативними. Не забуваймо, що слово порядок, котре функціонує в українській та російській мовах, має свої особливості в кожній з них;
б) вислови типу без малого сотня також ненормативні.
2. Близько – біля
Близько, прийменник. Окрім іншого, широко вживається на позначення приблизної кількості при назвах міри, часу, числа. Близько восьми тисяч, близько п'яти годин, моєму дядькові уже близько шістдесяти років. «Я працював у Галичині близько двох місяців» (Олександр Довженко), «Вранці прокидаємось близько десятої години» (Леся Українка).
У такому розумінні дехто використовує і прийменник біля (коло). Як вважають автори «Словника труднощів української мови», цього робити не слід. Біля (коло) потрібно вживати тільки на позначення місця: зупинився біля будинку; «На майдані коло церкви революція іде» (Павло Тичина). Невиправдано застосовувати біля на позначення приблизної кількості «біля ста», «біля тисячі». Треба: близько (коло) ста, тисячі.

Пишуть і кажуть тим не менше (рос. тем не менее), тоді як потрібно – а втім, проте, однак, разом з тим, і все ж.

Правильніше: однак, проте, а також

Правильніше: І все ж, однак, проте, разом з тим