ДОКОРЯТИ — СЛОВОВЖИВАННЯ
ставити в докір кому
Правильніше:
докоряти (дорікати) кому за що; закидати кому що; випікати очі кому чим
Мова – не калька: словник української мови
напасти з докорами
Правильніше:
докоряти; накрити мокрим рядном
Мова – не калька: словник української мови
докоряти; дорікати, картати
Правильніше:
колоти очі докорами; цвікати в очі; їсти поїдом
Мова – не калька: словник української мови
Докоря́ти
Це дієслово (так само як і його синоніми дорікати, закидати) вимагає після себе давального відмінка: докоряти, дорікати, закидати (к о м у?) учневі. «Їм тяжко в пеклі докоряли». (І. Котляревський.) «Люд сторонній прочитає, докоряти всім нам стане». (В. Самійленко.)
У сучасній літературній мові звичайно вживається конструкція з давальним відмінком. «— Що ти їх агітуєш? — докоряв Хомі Сагайда…» (О. Гончар.) «Якось розговорилися з головою, так він мені теж докоряв за виноград». (М. Чабанівський.)
Вживання додатка в знахідному відмінку при дієслові докоряти поширене і в народній творчості: «Кішку б'ють, а невістку докоряють».
Проте останнім часом нормативним вважають уживання дієслова докоряти з давальним відмінком: докоряти — кому?
Мені приходять телеграми,Проте в мові творів письменників кінця XIX — початку XX ст. паралельно з цією формою слово докоряти виступало і з додатком у знахідному відмінку. Порівн. у Лесі Українки в листах: «От уже сей раз, то зовсім не по правді Ви мені докоряєте» і «Не докоряй мене за вечори з рефератами»; у художньому творі: «Ну, так чого ж мають вони докоряти мені, а не я їм?»; у І. Нечуя-Левицького: «Не докоряй мені гіркими словами» і «Лаврін докоряє її [Мелашку] за те, що він любив її як свою душу, жалував ії, як мати дитину, а вона покинула його»; у Леся Мартовича: «Як вийшли з канцелярії, то Грициха докоряла ще дорогою чоловікові».
Мені минуло двадцять п'ять,
Нічого лиш нема від мами,
Та їй не будем докорять,
(Д. Павличко.)
У сучасній літературній мові звичайно вживається конструкція з давальним відмінком. «— Що ти їх агітуєш? — докоряв Хомі Сагайда…» (О. Гончар.) «Якось розговорилися з головою, так він мені теж докоряв за виноград». (М. Чабанівський.)
Похвалить — аж серце співає,Та інколи паралельно з давальним відмінком виступає і знахідний. Порівн. у Григорія Тютюнника: «Улас поїхав додому. Уже дома він одержав кілька листів від товаришів. Вони докоряли йому, говорили, що йому не до лиця губитися перед труднощами і що, якщо в нього ще залишилося хоч трохи мужності в серці, то він мусить негайно повернутися в університет і продовжувати навчання». — «І як же я не помітив? Зовсім з виду випустив», — докоряв себе Оксен».
Хоч хвалить не часто вона.
Коли вже кому докоряє, —
То, значить, велика вина…
(В. Бичко.)
Вживання додатка в знахідному відмінку при дієслові докоряти поширене і в народній творчості: «Кішку б'ють, а невістку докоряють».
Проте останнім часом нормативним вважають уживання дієслова докоряти з давальним відмінком: докоряти — кому?