ДОКОРЯТИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

ставити в докір кому

Правильніше: докоряти (дорікати) кому за що; закидати кому що; випікати очі кому чим
Мова – не калька: словник української мови

напасти з докорами

Правильніше: докоряти; накрити мокрим рядном
Мова – не калька: словник української мови

докоряти; дорікати, картати

Правильніше: колоти очі докорами; цвікати в очі; їсти поїдом
Мова – не калька: словник української мови

Докоря́ти

Це дієслово (так само як і його синоніми дорікати, закидати) вимагає після себе давального відмінка: докоряти, дорікати, закидати (к о м у?) учневі. «Їм тяжко в пеклі докоряли». (І. Котляревський.) «Люд сторонній прочитає, докоряти всім нам стане». (В. Самійленко.)
Мені приходять телеграми,
Мені минуло двадцять п'ять,
Нічого лиш нема від мами,
Та їй не будем докорять,
(Д. Павличко.)
Проте в мові творів письменників кінця XIX — початку XX ст. паралельно з цією формою слово докоряти виступало і з додатком у знахідному відмінку. Порівн. у Лесі Українки в листах: «От уже сей раз, то зовсім не по правді Ви мені докоряєте» і «Не докоряй мене за вечори з рефератами»; у художньому творі: «Ну, так чого ж мають вони докоряти мені, а не я їм?»; у І. Нечуя-Левицького: «Не докоряй мені гіркими словами» і «Лаврін докоряє її [Мелашку] за те, що він любив її як свою душу, жалував ії, як мати дитину, а вона покинула його»; у Леся Мартовича: «Як вийшли з канцелярії, то Грициха докоряла ще дорогою чоловікові».
У сучасній літературній мові звичайно вживається конструкція з давальним відмінком. «— Що ти їх агітуєш? — докоряв Хомі Сагайда…» (О. Гончар.) «Якось розговорилися з головою, так він мені теж докоряв за виноград». (М. Чабанівський.)
Похвалить — аж серце співає,
Хоч хвалить не часто вона.
Коли вже кому докоряє,
То, значить, велика вина…
(В. Бичко.)
Та інколи паралельно з давальним відмінком виступає і знахідний. Порівн. у Григорія Тютюнника: «Улас поїхав додому. Уже дома він одержав кілька листів від товаришів. Вони докоряли йому, говорили, що йому не до лиця губитися перед труднощами і що, якщо в нього ще залишилося хоч трохи мужності в серці, то він мусить негайно повернутися в університет і продовжувати навчання». — «І як же я не помітив? Зовсім з виду випустив», — докоряв себе Оксен».
Вживання додатка в знахідному відмінку при дієслові докоряти поширене і в народній творчості: «Кішку б'ють, а невістку докоряють».
Проте останнім часом нормативним вважають уживання дієслова докоряти з давальним відмінком: докоряти — кому?