ЯЗІВ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. jаzъ (‹ j-ězъ ‹ ězъ);

не зовсім ясне;

зіставляється з лит. ežė˜, ežià, [ažià] «межа, грядка; мілке місце біля берега», прус. asy «межа», лтс. eža «межа; грядка», з вірм. ezr «берег, межа», яке пов’язують також (Benveniste Origines de la formation des noms en іе. 1935 І 11) із псл. *ezero, укр. о́зеро;

помилкова реконструкція праформи як *jęzъ і зближення слова з jęti «узяти» (Jokl AfSlPh 28, 8) або пов’язання (Matzenauer LF 8, 27–28) з гр. ἄγω «веду», спорідненого з нгр. ἀγός «канал»;

зіставляється з псл. *(j)ĕzva, укр. я́зва (Pedersen KZ 38, 312), з *ježь, укр. їж «їжак» (Moszyński JP 37/4, 298) як загорожею з кілків і паль;

р. бр. [яз] «загата на річці для ловлі риби», др. ѣзъ «жолоб, рівчак», п. jaz «гребля, загата; частокіл поперек річки для ловлі риби», ч. jеz «загата; гребля», ст. jěz «тс.», слц. jaz «гребля», полаб. jaz «канал», болг. яз «гребля, загата», м. jаз «загата; відвідний канал», схв. jȃз «відвідний канал, рівчак; жолоб (що підводить воду); загата; прірва, безодня», слн. jéz «гребля, загата»;

зближення (Mikl. EW 102; Горяев 435) з лит. ešė «лящ» помилкове, бо литовське слово походить з н. Äsche «харіус»;

пов’язання з п. jaźdź, jazgarz «йорж», лит. еžglỹs «тс.» (Brückner KZ 46, 197) сумнівне;

припускається також зв’язок із псл. *(j)azь «козел», збереженим у др. язьно «шкіра» і спорідненим з лит. ožỹs «козел», лтс. âzis «тс.», прус. woses «коза» через те, що риба має вуса (Janzén ZfSlPh 18, 29–32), із псл. (j)ĕzъ «загорожа в річці для ловлі риби», укр. яз «тс.» у зв’язку з тим, що риба іноді збирається великими скупченнями, перегороджуючи річку (Sławski І 532), із псл. (j)ežь, укр. [їж], їжак (Būga RR II 217) у зв’язку з колючками, що має риба, із псл. (j)ezero, укр. о́зеро (Loewenthal AfSlPh 37, 383), з двн. jesan «пінитися» (Agrell Zwei Beitr. zur slav. Lautgeschichte 1918, 62);

найвірогідніше пов’язання з іє. *ai- «горіти, блищати» (Leder 51–53) або з протоєвропейським субстратом (Machek ESJČ 223);

етимологічно неясне;

псл. (j)azь «язь»;

р. бр. язь «язь», п. jaź, ч. [jazek], [jezůvě] «тс.», вл. jaz «бичок, Cottus», нл. jaz «язь», схв. jȃз, слн. jéz «тс.»;

мен-ше підстав бачити в цих варіантах первісні індоєвропейські словотворчі дублети *n̥gā/n̥g-jā (Brückner KZ 45, 318; Ekblom Die frühe dorsale Palatalisierung im Slav. 1951, 26–27) або форми із -dz-, -z- (-з-) розглядати як виниклі під впливом ч. jed, укр. яд і їхніх слов’янських відповідників (Machek ESJČ 225);

псл. (j)ęza;

виникло з *(j)ęga внаслідок прогресивної асиміляції;

наявність у східнослов’янських мовах рефлексів псл. *jęga пояснюється (Белић JF II 34; Milewski RSl 13, 15–17) вторинним аналогійним вирівнюванням;

др. язя «рана, виразка; недуга, хвороба; страждання; лихо, нещастя; хиба, вада; злочин», п. jędza «відьма; зла жінка», ч. ст. jězě (жін. р.) «яга», jězěnka, jězinka, суч. jezinka, [jaza] «тс.», болг. [енза́, е́нза] «назва хвороби», схв. jе́за «дрож; холод (внутрішній); мурашки по тілу; жах», jѐзив «моторошний, страшний, жахливий», слн. jéza «гнів, злість», стсл. ѩса, ѩза «хвороба»;

псл. *ezero;

споріднене з лит. ẽžeras, [ãžeras] «озеро, став», лтс. e̦ze̦rs, прус. assaran «тс.», можливо, також з гр. Ἀχέρων (назва річки в підземному царстві), іллір. Ὀσεριάτες (етнонім), вірм. ezr «межа, край» або з дангл. ēagor «море», дісл. ægir «морське божество» чи з яз (пор. схв. па̀клени jа̑з-па̀клено jе̏зеро);

іє. *eg̑hero-;

р. о́зеро, [о́зер], бр. во́зера, [азяро́], др. озеро, п. jezioro, ч. jezero, слц. jazero, вл. jezor, нл. jazor, болг. м. е́зеро, схв. jе̏зеро, слн. jézеro, jеzérо, стсл. ѥзеро, ѥзєръ;

один з двох пізньопраслов’янських варіантів (поряд з яз) рефлексації псл. *(j)ēzъ «тс.»;

очевидно, споріднене з лит. ežė˜, [ažià] «межа, край; грядка; мілина в затоці біля берега», лтс. [eža] «грядка, межа», прус. asy «межа», вірм. ezr «берег, границя»;

далі пов’язується (Meillet) MSLP 10, 282;

Pokorny 291–292) з о́зеро, псл. ezero;

менш імовірне припущення про діалектний розвиток [їз] шляхом звуження ja›ji з яз;

р. [ез] «загата для ловіння риби», бр. заст. ез, др. ѣзъ, ч. jez, ст. jěz, слц. [jez], слн. jéz;

не ясна причина відпадіння кінцевого -z (припускається вплив займенника ty);

не всі деталі походження слова з’ясовані;

кінцеве іє. -om, звідки псл. -ъ, пояснюється антиципацією дієслівного закінчення (Machek ESJČ 213–214);

не має задовільного пояснення псл. а- при іє. е-;

менш переконливі пояснення я, що виходять з аzъ як первісної праслов’янської форми, незрозумілої на тлі індоєвропейських фактів: гіпотези про існування паралельних іє. *eĝ(h)eom і [*ōg(h)om] (Ernout–Meillet 342; Walde–Hofm. I 395; Milewski SPAU 37, 10, 7), злиття *а і *ězъ (Bern. I 35; Brugmann Grundriss II 2, 382), де в *а вбачають підсилювальну частку типу дінд. ād (Zubatý LF 36, 345–346), вплив дієслівного закінчення 1-ї особи одн. -ō (Pedersen KZ 38, 317);

зокрема, щодо появи j- найвірогідніше пояснення (Brückner 195–196; Sławski I 477–479), за яким псл. jazъ (‹ *ězъ) постало внаслідок прейотації ě ‹ ē, подовження якого пояснюється наголошуванням слова;

іє. *еg̑-/[еg̑h-], *еg̑o eme «ось я» (ЭССЯ 1, 100–102);

споріднене з лит. àš, ст. еš, прус. as, (рідк.) es, лтс. es, дінд. ahám, ав. azǝm, дперс. adam, вірм. es, гот. ik, двн. ih (нвн. ich), венет. еχо, гр. ἐγώ, лат. ego;

псл. аzъ/jazъ (‹ *jězъ ‹ *ězъ);

azъ, таким чином, є вторинним діалектним утворенням, що виникло через відпадіння початкового j-;

р. бр. я, др. язъ, я, п. ja, ст. jaz, ч. já, ст. jáz, слц. вл. нл. ja, полаб. jo (‹ *ja), joz (‹ *jazъ), болг. аз, [яз], м. jac, схв. jа̑, слн. jàz, [jâ], стсл. азъ, цсл. азъ;

запозичення з польської мови;

п. [jazgier, jazgar, jezgarz, jazgarz] «йорж» продовжують псл. [*ězg-ъrь] «риба з колючками» із тим самим коренем, що й псл. [*ěždž-ь] (‹*ězg-ь), псл. *ěžь «їжак», споріднене з лит. ežegỹs, [ežgỹs] «йорж», прус. assegis «окунь»;

пов’язання (Brück-ner 202) із псл. jazь, укр. язь непереконливе;

бр. [яжгу́р];

cумнівним є пов’язання слова з гр. γλω̃σσα «язик» (Pisani IF 61, 141–146) або з псл. ǫzъkъ, укр. вузьки́й (Machek ESJČ 218–219);

псл. (j)ęzykъ;

утворене за допомогою суфікса -k(ъ) від псл. *ęzy «язик; мова» (‹ *en-ĝhū-), що, як і прус. insuwis «язик» (‹*en-ĝhū-), вважається префіксальним похідним (прийменник – префікс *en «в») від кореня *ĝhū-/ĝheu̯- «звати, закликати»;

зіставляється з дінд. jihvā́, juhū́- «язик», ав. hizvā-, лат. lingua, ст. dingua, гот. tungō, двн. zunga, лит. liežùvis, дірл. tenge, вірм. lezu, тох. A käntu- (‹ *tänku-);

р. язы́к «язик (анат.); мова; полонений», бр. язы́к «язик (анат.); полонений», др. языкъ «язик; мова; перекладач, провідник; язик (полонений); свідчення; заповіт», п. język «язик; мова; (ст.) полонений», ч. слц. jazyk «язик; мова», вл. jazyk «язик», нл. jĕzyk, полаб. jǫzĕk (‹ językъ) «тс.», болг. ези́к, [язи́к] «язик; мова», м. jазик, схв. jѐзик, слн. jêzik, стсл. ѩзыкъ «тс.»;

складне слово, утворене з іменників я́зя і ба́ба;

ч. ježibaba «баба-яга», слц. ježibaba, [jedžibaba, jenzibaba, jendžibaba, jendžibaba] «тс.»;