ФАНФАРОН — ЕТИМОЛОГІЯ
фанфаро́н «хвалько»
запозичення із західноєвропейських мов;
фр. fanfaron, н. Fanfaron, іт. fanfarone походять від ісп. fanfarrón «хвалько, фанфарон», джерелом якого є ар. farfā́r «легковажний, балакучий», farfara «багато й заплутано балакати», очевидно, звуконаслідувального походження;
р. бр. болг. фанфаро́н, п. fanfaron, ч. fanfarón, fanfárum, слц. fanfarón, схв. фанфарон, слн. fanfaron (з іт.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
фанфарона́да
фанфаро́нити
фанфаро́нство
фарфаро́н
«тс.»
фарфаро́нство
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| farfā́r «легковажний, балакучий» | арабська |
| farfara «багато й заплутано балакати» | арабська |
| фанфаро́н | білоруська |
| фанфаро́н | болгарська |
| fanfarrón «хвалько, фанфарон» | іспанська |
| fanfarone | італійська |
| Fanfaron | німецька |
| fanfaron | польська |
| фанфаро́н | російська |
| фанфарон | сербохорватська |
| fanfarón | словацька |
| fanfaron (з іт.) | словенська |
| fanfaron | французька |
| fanfarón | чеська |
| fanfárum | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України