СЕРБ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення із сербохорватської і лужицьких мов;

схв. Ср̏б, Ср̏бин, ст. срьбињ, срьблињ, вл. нл. Serb є давньою слов’янською племінною назвою, яка зберігається також в укр. па́серб «пасинок», присе́рбитися «приєднатися»;

загальноприйнятої етимології не має;

виводиться від іє. *surb-/sirb-/serb- «сьорбати», спочатку як назва молочних братів (Brückner 485; Schuster-Šewc 1283–1284);

пов’язувалося також з іє. *sеr-v- «оберігати», до якого через скіф. *xarv- зводиться й псл. *x^ъr̥vati «хорвати» (Moszyński PZJP 147–148);

спроби зведення до псл. *sębrъ «сябер» (Преобр. II 267; Solmsen KZ 37, 592–593; Kalima ZfSlPh 17, 349–350) або зіставлення з дінд. sarbh- «бити, рубати, убивати» (Потебня РФВ 1, 91) чи з лат. sero «нанизую, складаю», гр. ἕιρω «ставлю в ряд» (Ильинский ИОРЯС 24/1, 138–139) викликають сумніви;

р. бр. серб, п. вл. нл. Serb, ч. слц. Srb, болг. съ́рбин, м. Србин, слн. Sŕb;

утворене за допомогою префікса па- від іменника *серб (‹ *s^ьr̥bъ), який загальноприйнятої етимології не має;

зіставлявся (Вrückner 398) з п. заст. sarbać (укр. сьо́рбати), як назва «того, хто сьорбав (ссав) те саме молоко»;

пов’язувався (Преобр. ІІ 20, 266) з етнонімом серб та словом [ся́бер] «учасник земельного володіння, спільник у торговельній справі»;

р. бр. [па́серб], п. pasierb, цсл. пасръбъ;