ОЗНАЧАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
баска́к «татарський збирач податків на Русі; татарський урядовець»
запозичення з давньотатарської мови;
тат. ст. баскак «тс.» задовільного пояснення не має;
можливо, воно є запозиченням з половецької мови;
менш переконливим є пояснення др. баскакъ (Фасмер І 131; Преобр. І 18) як запозичення з чагатайської або іншої тюркської мови, в якій воно мало бути утвореним від тюркського кореня bas «давити» і мало означати «гнобитель»;
р. бр. баска́к, др. баскакъ, п. ч. baskak;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| баска́к | білоруська |
| баскакъ | давньоруська |
| баскакъ | давньоруська |
| baskak | польська |
| баска́к | російська |
| баскак «тс.» | татарська |
| baskak | чеська |
| баскак «тс.» | ? |
| bas «давити» | ? |
| означати «гнобитель» | ? |
бенте́жити «хвилювати, турбувати; викликати замішання; [лаяти, соромити, ганьбити; зв’язувати О; вантажити О]»
походження остаточно не з’ясоване;
пов’язувалося з уг. bénitás «розслаблення, калічення, нівечення», bántás «образа, кривда, мучення» (Ткаченко УМШ 1959/2, 65);
можливо, пов’язане з [бенте́г] «послушник», тур. bende «раб, слуга»;
в такому разі первісне могло означати «поневолювати» (під час ворожих набігів);
бр. бянтэжыць «викликати замішання, лякати», слц. bendečit «лаятися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бенте́жний
збендьо́житись
«раптово збентежитися»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| бянтэжыць «викликати замішання, лякати» | білоруська |
| bendečit «лаятися» | словацька |
| bende «раб, слуга» | турецька |
| bénitás «розслаблення, калічення, нівечення» | угорська |
| bántás «образа, кривда, мучення» | ? |
| бенте́г «послушник» | ? |
| означати «поневолювати» (під час ворожих набігів) | ? |
верте́п «старовинний ляльковий театр; печера; непрохідна ущелина, провалля; балка з болотом Карп. диал. и оном.; велика скала тж; [велика обора]»
псл. *ѵьrtръ‹іє. *urtupo-s, що складається з компонентів *urt-/uert- «вертіти» і -upo- «вода, річка», збереженого в лит. ùpė «річка», лтс. upe «тс.»;
первісно могло означати «прокручений водою»;
др. вьртьпъ відповідно до псл. *vьrtъpъ (з ь замість ъ) загальноприйнятого пояснення не має;
думка про староболгарське походження укр. і р. верте́п (Брандт РФВ 25, 215) не узгоджується з поширенням багатьох варіантів цього слова в українських карпатських говорах;
малоймовірний і зв’язок цього слова з с.-цсл. врътъ «сад», схв. vȑt «тс.» (Bern. I 607; Шанский ЭСРЯ І 3, 65; Фасмер–Трубачев І 300);
здавна успадкованою в давньоруській мові могла бути форма *вьртъпъ, відображена в укр. верто́пити;
р. Верте́п, [вертебище], бр. [вярцеп], др. вертепъ, вьртьпъ «печера», п. wertep (з укр.),болг. върто́п «вир», слн. vrtép «печера», стсл. врьтъпъ, врътъпъ «печера»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вepména
«прірва, провалля, ущелина; яма в річці з виром Карп. диал. и оном; непрохідне кам’янисте місце в лісі тж»
верте́пи́стий
вертепний
вертепъ
«вибоїста дорога; печера»
(XVII ст.)
ве́ртіб
«яма з водою на полі»
ве́ртіп
«яма в річці з виром; непрохідне місце в лісі»
є́ртіп
«глибока яма в горах»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вярцеп | білоруська |
| върто́п «вир» | болгарська |
| вьртьпъ | давньоруська |
| вертепъ | давньоруська |
| upe «тс.» | латиська |
| ùpė «річка» | литовська |
| wertep (з укр.) | польська |
| *urtupo-s | праслов’янська |
| *v (з ь замість ъ) | праслов’янська |
| верте́п | російська |
| врътъ «сад» | сербо-церковнослов’янська |
| vȑt «тс.» | сербохорватська |
| vrtép «печера» | словенська |
| врьтъпъ | старослов’янська |
| і | українська |
| верто́пити | українська |
| вертебище | українська |
| вьртьпъ «печера» | українська |
| врътъпъ «печера» | українська |
| *urtupo-s | ? |
| *urt-/uert- «вертіти» | ? |
| -upo- «вода, річка» | ? |
| означати «прокручений водою» | ? |
| вьртъпъ | ? |
| Верте́п | ? |
гарве́да «лайка, сварка, суперечка»
неясне;
можливо, утворене від основ іменника *гаръ «данина; взяття в рабство» і дієслова вести (веду);
в такому разі первісне могло означати «забирання чи провадження (варягами) челяді в рабство»;
п. harwa «крик, галас» (від укр.?);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| harwa «крик, галас» (від укр.?) | польська |
| гаръ «данина; взяття в рабство» | ? |
| вести (веду) | ? |
| означати «забирання чи провадження (варягами) челяді в рабство» | ? |
го́жма «безперервно, весь час»
очевидно, похідне утворення від годи́ти, що могло означати «пильно, безперервно (щось робити для когось)», зокрема в можливому раніше звороті *гожма годити (пор. гульма гуляти «весь час гуляти», ревма ревіти «сильно ревіти» і под);
з української мови [го́жма] запозичене румунською мовою (рум. hójma «безперервно, постійно»);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| годи́ти | ? |
| означати «пильно, безперервно (щось робити для когось)» | ? |
| гожма (пор. гульма гуляти «весь час гуляти», ревма ревіти «сильно ревіти» і под) | ? |
| годити (пор. гульма гуляти «весь час гуляти», ревма ревіти «сильно ревіти» і под) | ? |
| го́жма (рум. hójma «безперервно, постійно») | ? |
голобри́ш «пройдисвіт, шахрай; бідняк, голяк»
не зовсім ясне утворення з основ прикметника го́лий і, очевидно, дієслова бри́ти;
буквально могло означати «наголо вибритий» і первісно могло стосуватися певної категорії людей, ознакою яких були голені голови;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| го́лий | ? |
| бри́ти | ? |
| означати «наголо вибритий» | ? |
громи́ти
псл. [gromiti];
повʼязується з gromъ «грім» (Berп. I 353);
проте не виключена можливість звʼязку з основою grom- «купа, натовп», збереженою в похідних утвореннях псл. gromada, схв. gromača «тс.», р. [гро́мозд] «купа непотрібних речей, ворох»;
у такому разі первісно могло означати «перетворювати в руїни, в купу уламків»;
р. громи́ть, бр. граміць, п. gromić «громити», ч. ohromiti «вразити», ст. hromiti «вражати», слц. Ohromitʼ «приголомшити», болг. громя́ (з рос.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
громи́ло
погро́м
погро́мник
пригроми́тися
«насунутися, зібратися натовпом»
розгро́м
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| граміць | білоруська |
| громя́ (з рос.) | болгарська |
| gromić «громити» | польська |
| gromiti | праслов’янська |
| gromada | праслов’янська |
| гро́мозд «купа непотрібних речей, ворох» | російська |
| громи́ть | російська |
| gromača «тс.» | сербохорватська |
| Ohromitʼ «приголомшити» | словацька |
| ohromiti «вразити» | чеська |
| gromъ «грім» | ? |
| grom- «купа, натовп» | ? |
| означати «перетворювати в руїни, в купу уламків» | ? |
| hromiti «вражати» | ? |
заґедзе́лити «почати верзти нісенітницю»
очевидно, похідне утворення від іменника [ґе́дзел] (ент.) «ґедзь»;
первісно могло означати «втратити самоконтроль у розмові і поведінці» (як роздрочена ґедзем тварина);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ґе́дзел «ґедзь» (ент.) | ? |
| означати «втратити самоконтроль у розмові і поведінці» (як роздрочена ґедзем тварина) | ? |
запу́тити «заперечувати, заважати говорити»
не зовсім ясне;
може бути зіставлене з пу́то, пу́тати або з путь;
в останньому випадку первісно могло означати «заступити, стати на дорозі, на заваді»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
запу́титися
«вдаватися (у щось), вступати в розмову»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| пу́то | ? |
| пу́тати | ? |
| путь | ? |
| означати «заступити, стати на дорозі, на заваді» | ? |
знак
псл. znakъ, пов’язане із znati, як bьrakъ «шлюб» (р. брак) з bьrati «брати»;
р. бр. болг. м. знак, др. знакъ, п. ч. слц. вл. нл. znak, схв. знȃк, слн. znák, стсл. знакъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
взнак
взнаки́
ви́знак
«покажчик»
визна́ка
«відзнака»
ви́значення визначни́й
ви́значити
відзна́ка
відзна́чити
завзнаки́
«на згадку»
зазнаки́
«свідомо»
за́значка
знакі́м'я
«тс.»
знакі́мець
«знайомий»
знакі́мля
«знайомство»
знако́мий
знакоми́тель
«знaйомий»
знако́мити
знако́мство
зна́чення
значи́льник
значи́ти
зна́чити
значі́ння
зна́чка
«мітка»
зна́чкий
«позначений»
значкі́вець
значкі́ст
значкови́й
«той, хто несе який-небудь церковний знак»
значли́вий
значни́й
значо́к
значу́щий
навизна́чний
«визначний»
назна́ка
«інструкція, вказівка; чек, ордер»
назначи́ти
непризна́чний
обозна́к
«позначка»
о́знак
озна́ка
означа́ти
озна́чувати
пізна́ка
пізнако́мість
пізначни́й
по-
позна́ка
позначи́тися
по́значка
позна́чче
«слід, знак»
при́знак
призна́ка
призначати
призначе́нець
призна́чення
призначе́нство
при́значка
«приміта»
ро́ззнак
«знаюча людина»
роззнака
«тс.»
узнаки́
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| знак | білоруська |
| знак | болгарська |
| znak | верхньолужицька |
| знакъ | давньоруська |
| знак | македонська |
| znak | нижньолужицька |
| znak | польська |
| znakъ | праслов’янська |
| bьrakъ «шлюб» (р. брак) | праслов’янська |
| bьrati «брати» | праслов’янська |
| znati | праслов’янська |
| брак | російська |
| знак | російська |
| знȃк | сербохорватська |
| znak | словацька |
| znák | словенська |
| знакъ | старослов’янська |
| znak | чеська |
ку́рба́ло «глибоке місце у річці, Г, Ж; криниця Ж»
неясне;
можливо, пов’язане з [курбе́лити] «вихритися; крутити»;
у такому разі первісно могло означати «вир» або «свердловина»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| курбе́лити «вихритися; крутити» | ? |
| означати «вир» | ? |
| або «свердловина» | ? |
обамбу́рити «приголомшити Г; сильно вдарити Ж»
похідне утворення від [бамбура́] «велика, груба річ»;
могло спочатку означати «вдарити бамбурою»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
обабу́рити
«сильно вдарити»
оббамбу́рити
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| бамбура́ «велика, груба річ» | ? |
| означати «вдарити бамбурою» | ? |
обзяну́ти «обдати духом, дихнути (на щось); обварювати, обдавати кип’ятком»
очевидно, пов’язане із зя́яти (зя́ти);
первісно могло означати «дихнути, широко розкривши рота»;
інші значення могли розвинутися пізніше;
схв. [о̀бзинути] «охопити відкритим ротом; взяти в рот і викинути»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
обзіну́ти
«заздрісно глянути; охопити»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| о̀бзинути «охопити відкритим ротом; взяти в рот і викинути» | сербохорватська |
| зя́яти (зя́ти) | ? |
| означати «дихнути, широко розкривши рота» | ? |
обмисну́тися «помилитися»
очевидно, пов’язане з мисль, ми́слити;
початково могло означати «помилитися в думках, розрахунках»;
щодо фонетики пор. навми́сне;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мисль | ? |
| ми́слити | ? |
| означати «помилитися в думках, розрахунках» | ? |
| навми́сне | ? |
оптимі́зм «світосприймання, пройняте життєрадісністю, вірою в краще майбутнє»
запозичення з французької мови;
фр. optimisme створене єзуїтами в 1737–1752 рр. на основі лат. optimus «найкращий», що виникло, можливо, з *opitumos (‹ іє. *opi-, яке виступає в ops «багатство»);
optimus початково могло означати «найбагатший»;
р. оптими́зм, бр. аптымі́зм, п. optymizm, ч. optimismus, слц. optimizmus, вл. нл. optimizm, болг. оптими́зъм, м. оптими́зам, схв. оптимѝзам, слн. optimízem;
Фонетичні та словотвірні варіанти
оптимі́ст
оптимісти́чний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| аптымі́зм | білоруська |
| оптими́зъм | болгарська |
| optimizm | верхньолужицька |
| optimus «найкращий» | латинська |
| оптими́зам | македонська |
| optimizm | нижньолужицька |
| optymizm | польська |
| оптими́зм | російська |
| оптимѝзам | сербохорватська |
| optimizmus | словацька |
| optimízem | словенська |
| optimisme | французька |
| optimismus | чеська |
| на | ? |
| *opitumos (‹ іє. *opi-, яке виступає в ops «багатство») | ? |
| означати «найбагатший» | ? |
сі́лькісь «байдуже; нехай, гаразд; так і бути» (присл.)
очевидно, результат злиття і закономірного фонетичного розвитку прислівника др. селико «стільки», утвореного із займенникових основ се, ли і ко, та частки займенникового походження др. си (букв. «собі»), тієї самої, що і в словах десь, якось та ін;
первісно могло означати «стільки собі, так собі»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
сі́лькісі
«нехай, згода»
(присл. і виг.)
сі́лькось
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| селико «стільки» | давньоруська |
| си (букв. «собі») | давньоруська |
| се | ? |
| ли | ? |
| ко | ? |
| десь | ? |
| якось | ? |
| означати «стільки собі, так собі» | ? |
Адо́льф
запозичено з німецької мови, можливо, за посередництвом польської;
нвн. Adolf зводиться до двн. Athalwolf (із проміжними пізнішими формами Athaulf, Adulf), утвореного з компонентів athal(-) (adal) «благородний», спорідненого з тох. atäl «чоловік», і wolf «вовк», спорідненого з псл. *vьlkъ, укр. вовк;
отже, ім’я означало «благородний вовк»;
р. бр. Адо́льф, п. ч. слц. вл. Adolf, болг. Адо́лф, слн. Adolf;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Адо́льф | білоруська |
| Адо́лф | болгарська |
| Adolf | верхньолужицька |
| Athalwolf (із проміжними пізнішими формами Athaulf, Adulf) | давньоверхньонімецька |
| Adolf | нововерхньонімецька |
| Adolf | польська |
| *v | праслов’янська |
| Adolf | словацька |
| Adolf | словенська |
| вовк | українська |
| Adolf | чеська |
| atäl «чоловік» | ? |
| wolf «вовк» | ? |
| означало «благородний вовк» | ? |
| Адо́льф | ? |
азо́т
запозичення з французької мови;
фр. azote утворено в 1787 р. хіміком Лавуазьє на позначення відповідного газу з гр. ἀ- «не-» і ζωτɩκός «той, що дає життя, животворний», похідного від ζώω «живу», спорідненого з псл. žiti, укр. жи́ти;
в цілому означає «той, у якому не можна жити»;
р. бр. болг. азо́т, n. azot, м. азот, схв. àзōт;
Фонетичні та словотвірні варіанти
азо́тистий
азотня́к
азотува́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| азо́т | білоруська |
| азо́т | болгарська |
| ἀ- «не-» | грецька |
| азот | македонська |
| žiti | праслов’янська |
| хіміком | російська |
| азо́т | російська |
| àзōт | сербохорватська |
| жи́ти | українська |
| azote | французька |
| ζωτɩκός «той, що дає життя, животворний» | ? |
| ζώω «живу» | ? |
| означає «той, у якому не можна жити» | ? |
а́йсберг
запозичення з німецької мови;
нім. Éisberg «айсберг» походить від норв. дат. isbjerg (шв. isberg) «тс.», утвореного з іменників is «лід, крига», спорідненого з двн. дангл. īs,англ. ice, дісл. īss «тс.», та bjerg (berg) «гора», спорідненого з псл. *bergъ, укр. бе́рег;
буквально означає «льодова гора»;
р. бр. болг. а́йсберг, п. iceberg, схв. ајсберг;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ice | англійська |
| а́йсберг | білоруська |
| а́йсберг | болгарська |
| īs | давньоанглійська |
| īs | давньоверхньонімецька |
| īss «тс.» | давньоісландська |
| isbjerg «тс.» (шв. isberg) | датська |
| Éisberg «айсберг» | німецька |
| isbjerg «тс.» (шв. isberg) | норвезька |
| iceberg | польська |
| *bergъ | праслов’янська |
| а́йсберг | російська |
| ајсберг | сербохорватська |
| бе́рег | українська |
| is «лід, крига» | ? |
| означає «льодова гора» | ? |
алеба́стр
запозичення з російської мови, до якої ввійшло, очевидно, з німецької;
нім. Alabáster «алебастр» зводиться до лат. alabastrum «посудина для мазі з алебастру», що є запозиченням з грецької мови;
гр. ἀλάβαστρος (пізніше ἀλάβαστρον) «тс.» засвоєно з коптської мови, в якій a-la-baste означало «посудина богині Ебасте»;
виводиться також (Преобр. І 5; Holub–Lyer 74; Holub–Kop. 59) від назви міста і гори в Єгипті;
ст. алавастръ запозичено через старослов’янську мову безпосередньо з грецької;
р. алеба́стр, [люба́стра], бр. алеба́стр, др. алавастръ, п. слц. вл. alabaster, п. ст. ч. alabastr, болг. алаба́стър, схв. алабàстер, слн. alabáster, стсл. алавастръ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
алавастръ
(XVI ст.)
алябастръ
(XVIII ст.)
галябастеръ
(XVII ст.)
лаба́йстер
леба́йстер
либа́стер
люба́йстер
шалаба́стер
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| алеба́стр | білоруська |
| алаба́стър | болгарська |
| alabaster | верхньолужицька |
| ἀλάβαστρος «тс.» (пізніше ἀλάβαστρον) | грецька |
| алавастръ | давньоруська |
| alabastrum «посудина для мазі з алебастру» | латинська |
| Alabáster «алебастр» | німецька |
| alabaster | польська |
| alabastr | польська |
| алеба́стр | російська |
| алабàстер | сербохорватська |
| alabaster | словацька |
| alabáster | словенська |
| алавастръ | старослов’янська |
| люба́стра | українська |
| alabastr | чеська |
| означало «посудина богині Ебасте» | ? |
| алавастръ | ? |
| alabastr | ? |
а́ркуш
запозичення з польської мови;
п. arkusz «будь-яка розпростерта маса (бляхи, вати, паперу) певної міри» походить від лат. arcus «дуга; лук; арка»;
значення «одиниця виміру, папір» розвинулось через значення «зігнутий папір, сувій», можливо, від вигляду паперу, що сушиться, або під впливом німецької мови, в якій Bogen означає «лук» і «аркуш паперу» (Булаховський Нариси 128);
похідне аркуша́т утворено на українському ґрунті;
р. [арку́ш], бр. а́ркуш, ст. аркушъ (1557), ч. arch, ст. ark, слц. hárok, схв. ȁрак, àрак;
Фонетичні та словотвірні варіанти
аркуша́т
аркушъ
(1570)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| а́ркуш | білоруська |
| arcus «дуга; лук; арка» | латинська |
| arkusz «будь-яка розпростерта маса (бляхи, вати, паперу) певної міри» | польська |
| ȁрак | сербохорватська |
| hárok | словацька |
| àрак | українська |
| arch | чеська |
| значення «одиниця виміру, папір» | ? |
| значення «зігнутий папір, сувій» | ? |
| означає «лук» | ? |
| і «аркуш паперу» | ? |
| аркуша́т | ? |
| арку́ш | ? |
| аркушъ (1557) | ? |
| ark | ? |
байстрю́к «нешлюбна дитина»
через польське посередництво запозичено з німецької мови;
свн. bastart (нвн. Bástard) «нешлюбна дитина» походить від фр. ст. bastart «тс.», яке зводиться до пізньолат. bastardus «тс.», утвореного від bastum «в’ючне сідло»;
отже, bastardus означало «син в’ючного сідла» (жартівливий натяк на стосунки між служницями постоялих дворів і погоничами мулів);
виводиться також (Kluge–Mitzka 55) від германського етноніма Bastarnen «бастарни»;
пропонувались і інші тлумачення;
n. [bajstruk] із вставним j (як у айстра) є зворотним запозиченням з української мови;
р. [бастрю́к] «нешлюбна дитина», [байстры́к] «тс.», бр. [байстру́к], п. [bajstruk], ст. baster, bastrzę «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ба́йстер
байструкъ
байстря
(XVII ст.)
байстря́
байстря́тник
«чоловік жінки, що має нешлюбну дитину»
ба́стир
бастрю́к
бастря́
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| байстру́к | білоруська |
| bastardus «тс.» | пізньолатинська |
| bajstruk | польська |
| бастрю́к «нешлюбна дитина» | російська |
| bastart «нешлюбна дитина» (нвн. Bástard) | середньоверхньнімецька |
| байстры́к «тс.» | українська |
| bastart «тс.» | французька |
| bastart «тс.» | ? |
| bastum «в’ючне сідло» | ? |
| означало «син в’ючного сідла» (жартівливий натяк на стосунки між служницями постоялих дворів і погоничами мулів) | ? |
| Bastarnen «бастарни» | ? |
| bajstruk із вставним j (як у айстра) | ? |
| baster «тс.» | ? |
| bastrzę «тс.» | ? |
бала́бух «грудка; невелика булочка»
не зовсім ясне;
можливо, експресивне утворення;
компонент бала-, здається, означає «щось кругле, кулясте»;
р. [бала́буша] «булка, білий хлібець», [бала́бушка, бала́бка] «тс.», [балабо́шки] «пампушки, млинці», бр. [балабу́ша] «житній або пшеничний хліб», [балабу́шка, балайву́шка] «тс.», n. [bałabuch] «гречаний або житній пиріг» (з укр.), [bałabuszek, bałabuszka] «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
балабо́шки
«круглі товсті коржики»
балабу́х
«невелика хлібина»
бала́буха
«грудка»
бала́бухи
«галушки з часником Пі; хлібні пишки Ва»
бала́бушка
«грудка; [здобна булочка Пі; кукурудзяний пряничок Mo]»
балабу́шок
«невеликий хлібець»
бала́бушок
«грудка»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| балабу́ша «житній або пшеничний хліб» | білоруська |
| бала́буша «булка, білий хлібець» | російська |
| бала́бушка | українська |
| бала́бка «тс.» | українська |
| балабо́шки «пампушки, млинці» | українська |
| балабу́шка | українська |
| балайву́шка «тс.»«гречаний або житній пиріг» (з укр.) | українська |
| bałabuszek «тс.» | українська |
| bałabuszka «тс.» | українська |
| бала- | ? |
| означає «щось кругле, кулясте» | ? |
балу́шє «коза коло рота періста» (ж. р.)
неясне;
можливо, пов’язане з рум. bále «слина, піна (біля рота)»;
в такому разі первісно означало «(коза ніби) з заслиненою мордою»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| bále «слина, піна (біля рота)» | румунська |
| означало «(коза ніби) з заслиненою мордою» | ? |
бана́льний
запозичення з французької мови;
фр. banal «звичайний, банальний», яке спочатку означало «належний сюзеренові», потім «спільний для жителів села», потім «загальний, без оригінальності», походить від франк. ban «відозва сюзерена до жителів (зокрема, для створення війська)», спорідненого з двн. ban «наказ, заборона», псл. bajali «мовити», укр. ба́яти;
р. бана́льный, бр. бана́льны, п. вл. banalny, ч. banální, слц. banálny, болг. м. бана́лен, схв. бàнāлан, слн. banálen;
Фонетичні та словотвірні варіанти
банальщина
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| бана́льны | білоруська |
| бана́лен | болгарська |
| banalny | верхньолужицька |
| ban «наказ, заборона» | давньоверхньонімецька |
| бана́лен | македонська |
| banalny | польська |
| bajali «мовити» | праслов’янська |
| бана́льный | російська |
| бàнāлан | сербохорватська |
| banálny | словацька |
| banálen | словенська |
| ба́яти | українська |
| ban «відозва сюзерена до жителів (зокрема, для створення війська)» | франкська |
| banal «звичайний, банальний» | французька |
| banální | чеська |
| означало «належний сюзеренові» | ? |
| потім «спільний для жителів села» | ? |
| потім «загальний, без оригінальності» | ? |
бари́ш
запозичення, очевидно, з татарської мови;
у сучасних тюркських мовах baryš означає «мир, згода» (тур.), «ходити разом; говорити разом» (каз. кирг.) і є похідним від дієслова бар «рухатися, іти»;
р. бр. бары́ш, п. barysz «могорич», borysz «тс.», barasznia «маклерство», barysznik «маклер, посередник», baraśnik, baresnik «тс.», болг. [барашни́к] «помирений»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
барашівник
баришівне
«плата маклерові»
бариші́вник
бари́шник
бари́шни́цтво
баришува́ти
барышъ
(XVIII ст.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| бары́ш | білоруська |
| барашни́к «помирений» | болгарська |
| barysz «могорич»«тс.»«маклерство»«маклер, посередник»«тс.» | польська |
| borysz «могорич»«тс.»«маклерство»«маклер, посередник»«тс.» | польська |
| barasznia «могорич»«тс.»«маклерство»«маклер, посередник»«тс.» | польська |
| barysznik «могорич»«тс.»«маклерство»«маклер, посередник»«тс.» | польська |
| baraśnik «могорич»«тс.»«маклерство»«маклер, посередник»«тс.» | польська |
| baresnik «могорич»«тс.»«маклерство»«маклер, посередник»«тс.» | польська |
| бары́ш | російська |
| означає «мир, згода» (тур.) | ? |
| бар «рухатися, іти» | ? |
ба́шта
через чеську і, можливо, польську мови запозичено з італійської;
іт. bastia «бастіон, фортеця» походить від пізньолат. bastia, пов’язаного з дієсловом bastīre «будувати», запозиченим з франкської мови, в якій *bastjan означало «обплітати тином»;
р. ба́шня, бр. ба́шта, п. baszta, ч. слц. вл. bašta, схв. ст. bašta;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ба́хта
«башта»
башни́к
«баштовий сторож»
ба́шня
«тс.»
башта
(XVI ст.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ба́шта | білоруська |
| bašta | верхньолужицька |
| bastia «бастіон, фортеця» | італійська |
| bastia | пізньолатинська |
| baszta | польська |
| ба́шня | російська |
| bašta | сербохорватська |
| bašta | словацька |
| bašta | чеська |
| bastīre «будувати» | ? |
| означало «обплітати тином» | ? |
| bašta | ? |
білья́рд
запозичення з французької мови;
фр. billard «більярд», первісно «кий», утворене від bille «кулька» (спочатку дерев’яна), яке походить від нар.лат. *bīlia, очевидно, запозиченого з галльської мови, в якій означало «стовбур дерева»;
р. билья́рд, биллиа́рд, бр. білья́рд, п. вл. bilard, ч. biliár, слц. biłiard, болг. биля́рд, м. билја́рд(о), схв. билȕјāр, бѝљāр, слн. biljárd;
Фонетичні та словотвірні варіанти
білья́рдна
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| білья́рд | білоруська |
| биля́рд | болгарська |
| bilard | верхньолужицька |
| билја́рд (о) | македонська |
| bilard | польська |
| билья́рд | російська |
| билȕјāр | сербохорватська |
| biłiard | словацька |
| biljárd | словенська |
| биллиа́рд | українська |
| б | українська |
| billard «більярд» | французька |
| biliár | чеська |
| первісно «кий» | ? |
| bille «кулька» (спочатку дерев’яна) | ? |
| *bīlia | ? |
| означало «стовбур дерева» | ? |
борг
через польську мову запозичено з німецької;
н. Borg «позичка», borgen «позичати», споріднене з англ. borrow «позичати», зводиться до того самого кореня, що й н. bergen, укр. берегти́, і первісно означало «давати пощаду, давати строк для виплати»;
п. borg, bórg, слц. borg;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бор
бор
(XVIII ст.)
борг
(1529)
боргува́ти
боржни́к
заборго́ваність
на́бір
«у борг»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| borrow «позичати» | англійська |
| Borg «позичка» | німецька |
| bergen | німецька |
| borg | польська |
| bórg | польська |
| borg | словацька |
| берегти́ | українська |
| borgen «позичати» | ? |
| означало «давати пощаду, давати строк для виплати» | ? |
бужа́чка «вид неїстівного гриба»
неясне;
можливо, споріднене з р. [бу́жать] «помирати, конати, здихати», яке вважають генетично пов’язаним з лит. beñgti, bengiù «закінчувати», pãbangas, pabangà «закінчення», а також дінд. bhaṅgáḥ «розруха, занепад, розорення; хвиля», bhanákti «ламає», ірл. boingim «ламаю» (Osten-Sacken IF 22, 313);
у такому разі означає «смертельний (отруйний) гриб»;
форми [вужа́чка], [ужа́чка] можуть розглядатися як виниклі внаслідок народноетимологічного зближення з (в)уж;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вужа́чка
вуже́чка
ужа́чка
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| bhaṅgáḥ «розруха, занепад, розорення; хвиля» | давньоіндійська |
| boingim «ламаю» | ірландська |
| beñgti | литовська |
| бу́жать «помирати, конати, здихати» | російська |
| bengiù «закінчувати» | ? |
| pãbangas | ? |
| pabangà «закінчення» | ? |
| bhanákti «ламає» | ? |
| означає «смертельний (отруйний) гриб» | ? |
| вужа́чка | ? |
| ужа́чка (в)уж. | ? |
бур'я́н
неясне;
можливо, споріднене з бу́йний (початкове значення – «рослина, що буйно росте»);
діалектна форма [бу́йрян], очевидно, є результатом пізнішої метатези народноетимологічного характеру, що пов’язує слово з бу́йний і може вказувати на ймовірність їх первісного зв’язку;
зіставляється також (Потебня РФВ 4, 189) з пирі́й, лит. pūraĩ «озима пшениця», гр. πυρός «пшениця»;
Фасмер (І 249) пов’язує з р. бури́ть «розкидати» (ці рослини буйно розростаються);
розглядається також (Шанский ЭСРЯ І 2, 236; Младенов 50) як похідне від основи bur-, паралельної основі byl- (укр. били́на);
Преображенський (І 57) вважає бур’я́н переоформленням свн. baldrian, з лат. valeriana;
припускається запозичення з тюркських мов (ЭССЯ 3, 99–100);
Нікольський (ФЗ 1893/5–6, 67) вважає бур’я́н запозиченим через татарську мову перським словом, що буквально означає «жарений, спалений», перен. «все, що спалюється»;
р. Бурья́н, бр. бур’я́н, п. burzan (з укр.), ч. buřan (з рос.), buřeň (з слц.), слц. burina, болг. бу́рен, м. бурјан, схв. бу́рјан «бузина»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бу́йрян
бур
бур'яни́на
бур'яні́ти
бур'янни́к
«вид невеликого ведмедя, що живе в бур’янах»
бур'янова́тіти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| бур'я́н | білоруська |
| бу́рен | болгарська |
| πυρός «пшениця» | грецька |
| valeriana | латинська |
| pūraĩ «озима пшениця» | литовська |
| бурјан | македонська |
| burzan (з укр.) | польська |
| бури́ть «розкидати» (ці рослини буйно розростаються) | російська |
| Бурья́н | російська |
| бу́рјан «бузина» | сербохорватська |
| baldrian | середньоверхньнімецька |
| burina | словацька |
| buřan (з рос.), buřeň (з слц.) | чеська |
| бу́йний (початкове значення -- «рослина, що буйно росте») | ? |
| бу́йрян | ? |
| бу́йний | ? |
| пирі́й | ? |
| bur- | ? |
| byl- (укр. били́на) | ? |
| бур'я́н | ? |
| бур'я́н | ? |
| означає «жарений, спалений» | ? |
бу́тси
запозичення з англійської мови;
англ. boots, мн. до boot «взуття» через сангл. bote походить від фр. ст. bote (фр. botte), що спочатку означало «грубе взуття»;
р. бу́тсы, бу́цы, бр. бу́цы;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бу́ци
«спортивне взуття»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| boots | англійська |
| бу́цы | білоруська |
| бу́тсы | російська |
| bote | середньоанглійська |
| бу́цы | українська |
| bote (фр. botte) | французька |
| до boot «взуття» | ? |
| bote (фр. botte) | ? |
| означало «грубе взуття» | ? |
вакхана́лія «розгульне бенкетування, пияцтво, оргія»
запозичення з латинської мови;
лат. Bacchanālia «свята на честь бога Вакха; розпусне життя» утворене за аналогією до Vulcānālia «свята на честь бога Вулкана», Sāturnālia «свята на честь бога Сатурна» від Bacchus «бог вина і виноградарства», запозиченого з грецької мови;
гр. Βάκχος невідомого походження, можливо, пов’язане з лат. bac(c)а «ягода» і первісно означало «бог винограду»;
початкове в в східнослов’янських мовах замість лат. b пояснюється впливом звукової форми імені Вакх «бог вина і виноградарства» (з похідними вакха́нка, вакхі́чний), засвоєного з грецької мови (пор. Ба́хус ‹ лат. Bacchus);
в українській мові початкове в замість б, засвідченого у XVII ст., може бути пояснене впливом російської мови;
р. болг. вакхана́лия, бр. Вакхана́лія, п. ba(k)chanalie, ч. слц. bakchanálie, схв. бака́нāлије, слн. bakanálije;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бакханалія
бахана
«тс.; м’ясопуст»
(XVIII ст.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Вакхана́лія | білоруська |
| вакхана́лия | болгарська |
| Βάκχος | грецька |
| Bacchanālia «свята на честь бога Вакха; розпусне життя» | латинська |
| bac(c)а «ягода» | латинська |
| b «бог вина і виноградарства» (з похідними вакха́нка, вакхі́чний) | латинська |
| ba(k)chanalie | польська |
| вакхана́лия | російська |
| бака́нāлије | сербохорватська |
| bakchanálie | словацька |
| bakanálije | словенська |
| bakchanálie | чеська |
| Vulcānālia «свята на честь бога Вулкана» | ? |
| Sāturnālia «свята на честь бога Сатурна» | ? |
| Bacchus «бог вина і виноградарства» | ? |
| означало «бог винограду» | ? |
Варсоно́фій
через старослов’янську мову запозичено з грецької в середньогрецький період;
гр. Βαρσανούφιος, можливо, є ім’ям єгипетського походження (Святці 1951), що означає «великий син божий»;
р. Варсонофий, стсл. Варсоɴофии;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Вар
(XV ст.)
Варсоно́фій
Варсонуөій
Варсуноөіа
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Βαρσανούφιος | грецька |
| Варсонофий | російська |
| Варсоɴофии | старослов’янська |
| означає «великий син божий» | ? |
ве́дрик (у сполученні щедрик-ведрик)
походження неясне;
можливо, пов’язане з [ве́дро] «ясна погода», [ве́дряно] «сонячно, зоряно, нехмарно»;
в такому разі означає «той, що прийшов побажати доброї погоди на Новий рік, щоб був урожай»;
може бути і результатом видозміни форми бе́дрик у сполученні ще́дрик-бе́дрик після його деетимологізації;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ве́дро «ясна погода» | ? |
| ве́дряно «сонячно, зоряно, нехмарно» | ? |
| означає «той, що прийшов побажати доброї погоди на Новий рік, щоб був урожай» | ? |
| бе́дрик | ? |
| ще́дрик-бе́дрик | ? |
ве́ре́м'я «погода, добра погода»
псл. *vermę ‹*vertmę, пов’язане з *vьrtĕti «вертіти, повертати», *verteno «веретено»;
споріднене з дінд. vártman «колія, дорога, жолоб»;
отже, первісно означало «обертання, чергування дня й ночі, пір року»;
порівняння з дінд. variman «розмір, об’єм» (Mikl. EW 384) і з р. верени́ца, вери́га (Zubatý AfSlPh 16, 418) непереконливе;
не має нічого спільного і з псл. *vьrěti «кипіти», у зв’язку з чим время тлумачилося як «гаряча пора» (Желтов ФЗ 1876/6, 56);
р. вре́мя «час, погода», бр. [вépeме] «час», др. веремя, п. [wrzemię] «тс.», болг. м. вре́ме «час, погода», схв. вријèме «тс.», слн. vréme «погода», стсл. врѣмѧ «час»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вépeме «час» | білоруська |
| вре́ме «час, погода» | болгарська |
| vártman «колія, дорога, жолоб» | давньоіндійська |
| variman «розмір, об’єм» | давньоіндійська |
| веремя | давньоруська |
| вре́ме «час, погода» | македонська |
| wrzemię «тс.» | польська |
| *vermę | праслов’янська |
| *vьrěti «кипіти» | праслов’янська |
| верени́ца | російська |
| вре́мя «час, погода» | російська |
| вријèме «тс.» | сербохорватська |
| vréme «погода» | словенська |
| врѣмѧ «час» | старослов’янська |
| *v «вертіти, повертати» | ? |
| *verteno «веретено» | ? |
| означало «обертання, чергування дня й ночі, пір року» | ? |
| вери́га | ? |
| время «гаряча пора» | ? |
ви́кустрати «випровадити, вигнати»
неясне;
через п. заст. [kurstać] «будити; підганяти» зводиться до лит. (pa)kìrsti «прокидатися» (ЭСБМ II 264);
можливо, пов’язане з [кустра́тий] «патлатий» і первісно означало «витягнути за волосся»;
бр. [вы́курстаць] «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вы́курстаць «тс.» | білоруська |
| kurstać «будити; підганяти» | польська |
| kurstać «будити; підганяти» | ? |
| кустра́тий «патлатий» | ? |
| означало «витягнути за волосся» | ? |
ви́чапаритися «вийти із скрутного становища»
похідне від чапа́ра (назва гри в карти);
отже, первісно означало «обіграти когось, удало закінчити гру»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чапа́ра (назва гри в карти) | ? |
| означало «обіграти когось, удало закінчити гру» | ? |
вовк
псл. *ѵьḷkъ;
споріднене з лит. vilkas, лтс. vìlks, дінд. vrkaḥ, ав. vəhrka, гот. wulfs, англ. wolf, нвн. Wolf, алб. ul’k, гр. λύκος, лат. lupus (можливо, запозичення з сабінської мови);
іє. *uḷkuos «вовк», що зіставляється з коренем *uel- «рвати» або uelk- «тягти, волокти»;
у такому випадку назва вовка первісно означала «грабіжник» або «той, що роздирає»;
р. м. волк, бр. воўк, др. вълкъ, п. wilk, ч. слц. vlk, вл. нл. wjelk, болг. вълк, схв. вук, слн. vólk, стсл. влькъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вівк
во́ва
«вовк, страшна істота»
(дит.)
вове́га
«вовчище»
вовки́
«кожух із вовчого хутра»
вовківня́
«вовча яма»
вовківня́к
«відлюдник»
вовкови́на
вовкува́тий
«похмурий, відлюдний»
вовку́н
«вовкулак»
вовцю́га
вовцюга́н
вовча́
«вовченя»
во́вчий
вовчи́ний
вовчи́ха
вовчи́ця
вовчівня́
«тс.»
вовчкува́тий
«тс.»
вовчня́
«вовча зграя»
вовчуга́н
«вовчище»
вовчу́к
«молодий вовк»
вовчу́ра
«вовчий кожух»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| vəhrka | авестійська |
| ul'k | албанська |
| wolf | англійська |
| воўк | білоруська |
| вълк | болгарська |
| wjelk | верхньолужицька |
| wulfs | готська |
| λύκος | грецька |
| vrkaḥ | давньоіндійська |
| вълкъ | давньоруська |
| *uḷk «вовк» | індоєвропейська |
| lupus (можливо, запозичення з сабінської мови) | латинська |
| vìlks | латиська |
| vilkas | литовська |
| волк | македонська |
| wjelk | нижньолужицька |
| Wolf | нововерхньонімецька |
| wilk | польська |
| *ѵ | праслов’янська |
| волк | російська |
| вук | сербохорватська |
| vlk | словацька |
| vólk | словенська |
| влькъ | старослов’янська |
| vlk | чеська |
| *uel- «рвати» | ? |
| uelk- «тягти, волокти» | ? |
| означала «грабіжник» | ? |
| або «той, що роздирає» | ? |
во́день «хімічний елемент, H(ydrogenium)»
вільний переклад (калька) інтернаціонального наукового терміна нлат. hydrogenium, утвореного на базі грецьких слів ὕδωρ «вода» і γεννάω «народжую»;
отже, термін буквально означає «той, що народжує, утворює воду»;
пор. інші слов’янські назви р. болг. водоро́д, бр. вадаро́д, п. wodór, ч. слц. vodík, вл. wodźik, нл. wodowina, wodnik, м. водород, схв. вòдūк, водòнūк, слн. vodík;
Фонетичні та словотвірні варіанти
воде́нний
«водневий»
водне́вий
водня́к
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вадаро́д | білоруська |
| водоро́д | болгарська |
| wodźik | верхньолужицька |
| водород | македонська |
| wodowina | нижньолужицька |
| hydrogenium | новолатинська |
| wodór | польська |
| водоро́д | російська |
| вòдūк | сербохорватська |
| vodík | словацька |
| vodík | словенська |
| vodík | чеська |
| ὕδωρ «вода» | ? |
| γεννάω «народжую» | ? |
| означає «той, що народжує, утворює воду» | ? |
| інші | ? |
| wodnik | ? |
| водòнūк | ? |
водову́д «рибалка, Sterna L.» (орн.)
складне слово, утворене, очевидно, з основ іменника вода́ і дієслова ву́дити;
отже, означає «водяний птах, що вудить (рибу)»;
пор. іншу назву цього птаха риба́лка, а також р. рыболо́в, п. rybitw(a), rybołówka, [rybołówek, rybak] «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| rybitw(a) | польська |
| рыболо́в | російська |
| вода́ | ? |
| ву́дити | ? |
| означає «водяний птах, що вудить (рибу)» | ? |
| іншу | ? |
| rybołówka | ? |
| rybołówek «тс.» | ? |
| rybak «тс.» | ? |
воро́ський «зайвий; набридливий»
давніше *ворожський, суфіксальне утворення від во́рог, що спочатку означало «ворожий, противний, несприятливий»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ворожський | ? |
| во́рог | ? |
| означало «ворожий, противний, несприятливий» | ? |
впу́гувати «затушковувати, надягати багато важкого одягу»
неясне;
можливо, пов’язане з [пу́говиця];
в такому разі первісно означало «застібати»;
р. [запугну́ться] «застібнутись»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
впу́гатися
запу́ганий
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| запугну́ться «застібнутись» | російська |
| пу́говиця | ? |
| означало «застібати» | ? |
вси́жюд
результат злиття словосполучення (въ) сьй ж(е) годъ (гід);
пор. утворене за цією ж моделлю слово ти́ждень від тъи же дьнь;
спочатку, мабуть, означало «рік тому в цей самий час»;
виведення від *въ сьсь годъ (ДзАтл II 259) неточне;
Фонетичні та словотвірні варіанти
си́жгід
«торік»
уси́жгуд
уси́жут
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| сьй ж (гід) | ? |
| е (гід) | ? |
| годъ (гід) | ? |
| утворене | ? |
| означало «рік тому в цей самий час» | ? |
| въ сьсь годъ | ? |
встіка́тися «казитися, ставати скаженим, шаленіти»
запозичення з польської мови;
п. wściekać się «казитися», як і ч. vztekati se, нл. ст. šćěkaś se «тс.», походить від псл. *tekti «текти» і первісно означало «розтікатися, розбурхуватися» (про бурхливі води);
Фонетичні та словотвірні варіанти
встекли́зна
встеклий
«шалений»
осте́клий
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| šćěkaś se «тс.» | нижньолужицька |
| wściekać się «казитися» | польська |
| *tekti «текти» | праслов’янська |
| vztekati | чеська |
| šćěkaś se «тс.» | ? |
| означало «розтікатися, розбурхуватися» (про бурхливі води) | ? |
га́вань
запозичено з голландської мови через посередництво російської;
гол. ннім. haven, звідки нвн. Háfen «тс.», споріднене з дісл. hǫfn «тс.», походить від того самого кореня, що й нвн. haben «мати», споріднене з лат. capere «брати, захоплювати», і первісно означало «вмістилище»;
р. бр. га́вань;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гаван
(XVIII ст.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| га́вань | білоруська |
| haven | голландська |
| hǫfn «тс.» | давньоісландська |
| capere «брати, захоплювати» | латинська |
| Háfen «тс.» | нововерхньонімецька |
| haben «мати» | нововерхньонімецька |
| haven | ? |
| означало «вмістилище» | ? |
| га́вань | ? |
ґвер «рушниця»
запозичення з німецької мови;
нвн. Gewéhr «тс.» пов’язане з двн. wẹrian «захищати, обороняти», спорідненим з гот. warjan «перешкоджати», псл. vorъ «огорожа, паркан», укр. [вір] «жердяна огорожа»;
від дієслова wẹrian за допомогою префікса gi- було утворено іменник gi-weri (свн. gewẹr), який первісно означав «те, що служить для захисту»;
п. gwer «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ґвир
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| warjan «перешкоджати» | готська |
| wẹrian «захищати, обороняти» | давньоверхньонімецька |
| Gewéhr «тс.» | нововерхньонімецька |
| gwer «тс.» | польська |
| vorъ «огорожа, паркан» | праслов’янська |
| вір «жердяна огорожа» | українська |
| gi- (свн. gewẹr) | ? |
| означав «те, що служить для захисту» | ? |
гду́ля «сорт довгастих груш»
псл. *kbdulja‹*kbdunja;
походить від лат. cydonea (māla), що є запозиченням з грецької мови, в якій Κυδώνια (μαλα) означало «яблука з Кідонії (міста на Кріті)»;
р. ст. гдуня «диня (?)», п. gdula (gduła) «сорт груш; цикламен, рослина з родини проліскових, Cyclamen L.», ч. gdoule (kdúle) «айва, Cydonia vulgáris Pers.», болг. гдуля «тс.», схв. гдуѣа «сорт груш»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дулівка
«наливка з груш дуль»
дулькуватий
дуля
«літній сорт груш»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гдуля «тс.» | болгарська |
| cydonea (māla) | латинська |
| gdula «сорт груш; цикламен, рослина з родини проліскових, Cyclamen L.» (gduła) | польська |
| *kbdulja‹*kbdunja | праслов’янська |
| гдуня «диня (?)» | російська |
| гдуѣа «сорт груш» | сербохорватська |
| gdoule «айва, Cydonia vulgáris Pers.» (kdúle) | чеська |
| означало «яблука з Кідонії (міста на Кріті)» | ? |
| гдуня «диня (?)» | ? |
гео- (перший компонент складних слів типу геобота́ніка, геозйо́мка, геофі́зика, геохі́мія)՛, -- р. болг. м. схв. гео-
виділене з запозичених слів грецького походження типу геогра́фія, геоме́трія (гр. γεω-γραφία, γεωμετρία), в яких означає «земле-» і складається з основи етимологічно неясного іменника γῆ «земля» та сполучного голосного о;
;
Фонетичні та словотвірні варіанти
geo-
geo-
geo-
geo-
geo-
geo-
геа-
гео-
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гео- | білоруська |
| геа- | білоруська |
| гео- | болгарська |
| geo- | верхньолужицька |
| гео- | македонська |
| geo- | нижньолужицька |
| geo- | польська |
| гео- | російська |
| гео- | сербохорватська |
| geo- | словацька |
| german | словенська |
| geo- | чеська |
| геогра́фія | ? |
| геоме́трія (гр. γεω-γραφία, γεωμετρία) | ? |
| означає «земле-» | ? |
| γῆ «земля» | ? |
ге́птатися «лаятися»
неясне;
можливо, пов’язане з [геп] «вайло», [ге́па] «незграбна жінка» і первісне означало «обзивати гепом, гепою»;
п. [hepać] «лаяти»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| hepać «лаяти» | польська |
| геп «вайло» | ? |
| ге́па «незграбна жінка» | ? |
| означало «обзивати гепом, гепою» | ? |
гука́ти «штовхати»
очевидно, повʼязане з гук «грюкіт» і первісно означало «грюкати, стукотіти»;
р. [гу́кнуть] «ударити», бр. [гу́кацца] «ударятися»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гу́кацца «ударятися» | білоруська |
| гу́кнуть «ударити» | російська |
| гук «грюкіт» | ? |
| означало «грюкати, стукотіти» | ? |
Да́рія
через церковнослов’янську мову запозичено з грецької;
гр. Δαρεία, утворено від Δᾱρειος «Дарій», що є грецькою формою імені трьох давньоперських царів;
у давньоперській мові йому відповідає Dārayah-vahav, яке означає «той, хто має добро»;
оскільки відповідне жіноче ім’я виникло, очевидно, вже на ґрунті грецької мови, пояснення його (Суперанская 86) як перського імені із значенням «сильна, переможна» не має підстав;
необґрунтованим є виведення (Фасмер І 485) р. Да́рья від Дорофе́я;
р. Да́рья, заст. Да́рия, бр. Дар’я, болг. заст. Дарий, стсл. Дарига;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Дари́а
«взыскаючая»
(1627)
Дари́на
Да́рка
Ода́рка
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Дар'я | білоруська |
| Дарий | болгарська |
| Δαρεία | грецька |
| Да́рья від Дорофе́я | російська |
| Да́рья | російська |
| Дарига | старослов’янська |
| Δᾱρειος «Дарій» | ? |
| означає «той, хто має добро» | ? |
| значенням «сильна, переможна» | ? |
| Да́рия | ? |
| Дарий | ? |
дохра́патися «дійти, дістатися, доступитися»
очевидно, запозичення з польської мови;
п. dochrapać się «насилу дійти» пов’язане з chrapać «хропіти, сапати», спорідненим з укр. хропі́ти, і первісно означало «дійти, важко дихаючи»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дохря́патися
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| dochrapać się «насилу дійти» | польська |
| хропі́ти | українська |
| chrapać «хропіти, сапати» | ? |
| означало «дійти, важко дихаючи» | ? |
до́чка́
псл. *dъkti, род. в. *dъktere;
споріднене з лит. dukte «дочка», прус. duckti, дінд. duhitá, ав. dugədar-, гот. daúhtar, нвн. Tochter, гр. ϑυγάτηρ, вірм. dustr, тох. A ckācar, В tkācer;
іє. *dhughəter-;
питання про зв’язок цієї назви з дієсловом, що означає «доїти; годувати груддю» (пор. дінд. duhitá: duh- «доїти», іє. *dheugh-) остаточно не розв’язане;
р. дочь, бр. дачка́, др. дъчи, п. córka, ст. córa, ч. dcera, ст. tci, слц. dcéra, болг. дъщеря́, [дъщи́], м. ке́рка, схв. кћȗ, слн. hčí, стсл. дъѱи;
Фонетичні та словотвірні варіанти
до́нька́
до́ньчин
до́ня
до́ця
доч
до́чер
дочі́рній
дочу́хна
до́ччи́н
па́дчерка
па́дчірка
удочери́ти
удочеря́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| dugədar- | авестійська |
| дачка́ | білоруська |
| дъщеря́ | болгарська |
| dustr | вірменська |
| daúhtar | готська |
| ϑυγάτηρ | грецька |
| duhitá | давньоіндійська |
| дъчи | давньоруська |
| *dhughəter- | індоєвропейська |
| dukte «дочка» | литовська |
| ке́рка | македонська |
| Tochter | нововерхньонімецька |
| córka | польська |
| *dъkti | праслов’янська |
| duckti | прусська |
| дочь | російська |
| кћȗ | сербохорватська |
| dcéra | словацька |
| hčí | словенська |
| дъѱи | старослов’янська |
| дъщи́ | українська |
| dcera | чеська |
| *dъktere | ? |
| *dъktere | ? |
| A | ? |
| означає «доїти; годувати груддю» (пор. дінд. duhit$á: duh- «доїти», іє. *dheugh-) | ? |
| córa | ? |
| tci | ? |
доще́нту «остаточно, до кінця»
запозичення з польської мови;
п. ст. do szczętu «до кінця, остаточно», замість ст. do szczędu «тс.», виникло з форми do szczątku ‹ do szcza dku, яке первісно означало «до потомства»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дощети
«тс.»
дощети
(XVII ст.)
дощету
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| do szczętu «до кінця, остаточно» | польська |
| do szczętu «до кінця, остаточно» | ? |
| do szczędu «тс.» | ? |
| означало «до потомства» | ? |
еспера́нто
термін на позначення штучної мови, утворений за псевдонімом її винахідника лікаря Л. Заменгофа (1859–1917) Esperanto, який мовою есперанто означає «той, хто сподівається» і є акт. дієприкметником теп. ч. від дієлова esperi «сподіватися», утвореного від романського кореня (пор. фр. espérer «сподіватися», ісп. esperar «тс.»), що продовжує лат. spero «сподіваюся», споріднене з псл. spěti «іти вперед до якоїсь мети», укр. спі́ти, у́спіх;
р. эспера́нто, бр. эспера́нта, п. ч. слц. вл. esperanto, болг. еспера́нто, схв. есперàнто, слн. esperánto;
Фонетичні та словотвірні варіанти
есперанти́ст
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| эспера́нта | білоруська |
| еспера́нто | болгарська |
| esperanto | верхньолужицька |
| spero «сподіваюся» | латинська |
| esperanto | польська |
| spěti «іти вперед до якоїсь мети» | праслов’янська |
| эспера́нто | російська |
| есперàнто | сербохорватська |
| esperanto | словацька |
| esperánto | словенська |
| спі́ти | українська |
| esperi «сподіватися» | чеська |
| esperanto | чеська |
| Заменгофа (1859--1917) | ? |
| означає «той, хто сподівається» | ? |
| дієприкметником | ? |
| esperi «сподіватися» | ? |
| у́спіх | ? |
Єго́ва́
через церковнослов’янське і грецьке посередництво запозичено з гебрайської мови;
гебр. iəhoua (iahaue, iahō) є урочистою назвою Бога, первісну вимову (вокалізм) і значення якої точно не встановлено;
можливо, означала «незмінний; вічний; вірний» (букв. «той там є, (який) буде»);
очевидно, пов’язане з дієсловом hāua «(він) був», яке зіставляють з ар. Hauā «(він) упав» (з розвитком значення «падати»–«ставатися (випадати, пор. випадок), відбуватися» –«бути»);
р. Егова, Иегова, п. Jehowa, ч. слц. Jehova, Jahve, слн. Jehova;
Фонетичні та словотвірні варіанти
єгові́ст
(член секти)
Ягве́
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Hauā «(він) упав» (з розвитком значення «падати»--«ставатися (випадати, пор. випадок) | арабська |
| i ($iahaue, $iahō) | гебрайська |
| Jehowa | польська |
| Егова | російська |
| Jehova | словацька |
| Jehova | словенська |
| Иегова | українська |
| Jehova | чеська |
| означала «незмінний; вічний; вірний» (букв. «той там є, (який) | ? |
| hāua «(він) був» | ? |
єдва́б «шовк»
запозичення з польської мови;
п. jedwab «шовк», ст. jedwab’, пов’язане з ч. hedváb(ί), ст. hedvábie «тс.», яке зводиться до давнішого *gъd(ъ)vablb «тс.», очевидно, запозиченого з якоїсь германської мови;
пор. двн. gotawebbi (gotowebbi) «божа тканина; дорога тонка тканина», днн. godowebbi, goduwebbi, дангл. godwebb «тс.», утворені з основ іменників god- (got-, нвн. Gott) «бог», спорідненого з дінд. hu «кликати (богів)», і web- (нвн. Webe) «тканина»;
первісно означало «тканина літургійного призначення»;
у церковнослов’янській мові, очевидно, є раннім моравським запозиченням;
бр. едва́б, р.-цел. годовабль, годовапль, годобль, гъдовабль, болг. ст. годовабьнъ «шовковий», с.-цсл. годовабль «шовк»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гедваб
едвабномъ
(XV ст.)
едвабъ
(XVI ст.)
єдва́бниця
«вид шовкової тканини»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| едва́б | білоруська |
| годовабьнъ «шовковий» | болгарська |
| godwebb «тс.» | давньоанглійська |
| gotawebbi «божа тканина; дорога тонка тканина» (gotowebbi) | давньоверхньонімецька |
| hu «кликати (богів)» | давньоіндійська |
| godowebbi | давньонижньонімецька |
| jedwab «шовк» | польська |
| годовабль «шовк» | сербо-церковнослов’янська |
| годовапль | українська |
| годобль | українська |
| гъдовабль | українська |
| hedváb(ί) | чеська |
| jedwab' | ? |
| hedvábie «тс.» | ? |
| *gъd(ъ)vablb «тс.» | ? |
| gotawebbi «божа тканина; дорога тонка тканина» (gotowebbi) | ? |
| goduwebbi | ? |
| god- «бог» (got-, нвн. Gott) | ? |
| web- «тканина» (нвн. Webe) | ? |
| означало «тканина літургійного призначення» | ? |
| годовабль | ? |
| годовабьнъ «шовковий» | ? |
єрепе́нитися
очевидно, запозичення з російської мови;
р. ерепе́ниться, мабуть, походить від [ерепе́й] «реп’ях» і первісно означало «бути сердитим (колючим), мов реп’ях»;
пов’язання з [еропа́] «надутий» (Горяев 104) викликає сумнів;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ерепе́ниться | російська |
| ерепе́й «реп’ях» | ? |
| означало «бути сердитим (колючим), мов реп’ях» | ? |
| еропа́ «надутий» | ? |
кряж «гірський хребет; пагорб, узвишшя; [шар, пласт, брила Ж]»
не зовсім ясне;
очевидно, тотожне з [кряж] «кругляк», псл. *kręžь;
у такому разі спочатку означало «округле підвищення, оточене низиною чи водою» (пор. значення р. «острів»);
пов’язання з р. [кра] «крига», [икра] «тс.» (Соболевский РФВ 67, 213–214) позбавлене підстав;
р. кряж «пасмо невисоких гір; [материк, острів; підвищена місцевість; великий горб; не затоплюване сінокосне угіддя; крутий берег; обрив]», [креж] «крутий схил гори; обривистий берег; невисокий горб; підвищення серед низин і боліт», бр. краж «пасмо невисоких гір», болг. [креш] «скелясте узвишшя»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кря́жа
«пасмо гір, узгір’я, пагорок»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| краж «пасмо невисоких гір» | білоруська |
| креш «скелясте узвишшя» | болгарська |
| *kręžь | праслов’янська |
| кра «крига» | російська |
| кряж «пасмо невисоких гір; [материк, острів; підвищена місцевість; великий горб; не затоплюване сінокосне угіддя; крутий берег; обрив]» | російська |
| креж «крутий схил гори; обривистий берег; невисокий горб; підвищення серед низин і боліт» | українська |
| кряж «кругляк» | ? |
| означало «округле підвищення, оточене низиною чи водою» (пор. значення р. «острів») | ? |
| икра «тс.» | ? |
кутуля́ти «погано жувати» (напр., про беззубого)
пов’язане з коти́ти (пор. [катуля́тися] «качатися»);
у такому разі первісно означало «перекочувати в роті з одного місця в інше»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
котуля́ти
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| коти́ти (пор. [катуля́тися] «качатися») | ? |
| означало «перекочувати в роті з одного місця в інше» | ? |
напосу́дити «наладити, приготувати, направити»
похідне утворення від по́суд (посу́да);
первісно означало «приготувати для чогось посуд»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
напосу́дитися
«зібратися, приготуватися»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| по́суд (посу́да) | ? |
| означало «приготувати для чогось посуд» | ? |
напризволя́ще
результат злиття прийменника на з іменником [призволя́ще] «воля, розсуд»;
очевидно, первісно означало «на (власний) розсуд, на (власну) волю»;
пор. р. на произвол судьбы;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| на «воля, розсуд» | ? |
| призволя́ще «воля, розсуд» | ? |
| означало «на (власний) розсуд, на (власну) волю» | ? |
обдема́ти «обчищати»
результат видозміни форми обдима́ти «обдувати», похідної від ду́ти, дму;
початково означало «очищати обдуванням»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| обдима́ти «обдувати» | ? |
| ду́ти | ? |
| дму | ? |
| означало «очищати обдуванням» | ? |
обе́ртка «великий шматок хліба через усю хлібину»
очевидно, похідне від оберта́ти;
первісно означало «скибка, що утворюється в результаті обертання ножа навколо всієї хлібини»;
р. [оберётка, о́бертень] «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
обе́ртуха
обе́ртушка
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| оберётка | російська |
| о́бертень «тс.» | українська |
| оберта́ти | ? |
| означало «скибка, що утворюється в результаті обертання ножа навколо всієї хлібини» | ? |
обно́житися «привикнути, прив’язатися»
неясне;
можливо, первісно означало «звикнути до ніг» (зокрема, про собак);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| означало «звикнути до ніг» (зокрема, про собак) | ? |
обоя́тний «байдужий»
запозичення з польської мови;
п. obojętny «нечулий, байдужий», як і ч. obojetný «подвійний, лицемірний», раніше означало «двозначний, двосторонній, двоякий; такий, якого можна взяти з двох боків»;
утворилося з основ числівника oba «обидва» і дієслова jęti «брати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
обуядний
«звичайний»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| obojętny «нечулий, байдужий» | польська |
| obojetný «подвійний, лицемірний» | чеська |
| означало «двозначний, двосторонній, двоякий; такий, якого можна взяти з двох боків» | ? |
| oba «обидва» | ? |
| jęti «брати» | ? |
о́жере́д «скирта; стіг СУМ, Slavia 1978; [жердини в клуні Пі]»
очевидно, утворене з прийменника о «біля, навколо» й основи іменника жерди́на;
в такому разі первісно означало «складене навколо жердини»;
вважається також (Zubatý St. а čl. I 2, 125) результатом зближення з основою жерд- здавна успадкованого [озере́д] «ожеред»;
розглядається (Дзендзелівський Slavia 1978, 274) і як давній варіант звукової форми з оз-;
менш переконливе припущення (Scheludko 139) про походження від рум. gireadă «тс.»;
р. [ожере́т] «довгий стіг, скирта»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вожере́д
вучире́т
ожере́да
ожере́дити
«скиртувати»
ожере́дник
«скиртувальник»
ожере́т
«стіг»
ожи́редь
ожірі́ть
очере́д
очере́х
чере́т
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ожере́т «довгий стіг, скирта» | російська |
| gireadă «тс.» | румунська |
| о «біля, навколо» | ? |
| жерди́на | ? |
| означало «складене навколо жердини» | ? |
| жерд «ожеред» | ? |
| озере́д «ожеред» | ? |
мака́ка «невелика мавпа родини вузьконосих» (зоол.)
через посередництво французької мови (фр. macaque) запозичено з португальської;
порт. macaco (жін. р. macaca) «тс.» походить з мов банту, де makaokoo означає «мавпа»;
р. бр. мака́ка, п. ч. слц. makak, болг. мака́к, схв. мȁкако, слн. makák;
Фонетичні та словотвірні варіанти
мака́к
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мака́ка | білоруська |
| мака́к | болгарська |
| makak | польська |
| macaco «тс.» (жін. р. macaca) | португальська |
| мака́ка | російська |
| мȁкако | сербохорватська |
| makak | словацька |
| makák | словенська |
| makak | чеська |
| означає «мавпа» | ? |
ма́ршал
запозичення з німецької мови;
н. Márschall походить від свн. marschalc, двн. marahscalc, що спочатку означало «конюх», а згодом набуло значення «наглядач над слугами князя в мандрівках та походах», звідки під час воєн «воєначальник»;
складається з двн. marah «кінь», спорідненого з дангл. mearh, англ. mare, дісл. marr «тс.», далі з дірл. marc, кімр. march «кінь», та scalc «служник», що відповідає свн. гол. schalk, днн. снідерл. дфриз. scalc, дангл. scealc, дат. шв. skalk, гот. skalks «тс.»;
р. бр. м. ма́ршал, п. marszałek, ч. maršál, слц. вл. нл. maršal, болг. марша́л, схв. мáршāл, слн. maršál;
Фонетичні та словотвірні варіанти
маршалкува́ти
«бути маршалом»
(заст.)
маршалова́ти
«тс.»
ма́рша́льство
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| mare | англійська |
| ма́ршал | білоруська |
| марша́л | болгарська |
| maršal | верхньолужицька |
| schalk | голландська |
| skalks «тс.» | готська |
| mearh | давньоанглійська |
| scealc | давньоанглійська |
| marahscalc | давньоверхньонімецька |
| marah «кінь» | давньоверхньонімецька |
| marc | давньоірландська |
| marr «тс.» | давньоісландська |
| scalc | давньонижньонімецька |
| scalc | давньофризька |
| skalk | датська |
| march «кінь» | кімрська |
| ма́ршал | македонська |
| maršal | нижньолужицька |
| Márschall | німецька |
| marszałek | польська |
| ма́ршал | російська |
| мáршāл | сербохорватська |
| marschalc | середньоверхньнімецька |
| schalk | середньоверхньнімецька |
| scalc | середньонідерландська |
| maršal | словацька |
| maršál | словенська |
| maršál | чеська |
| skalk | шведська |
| означало «конюх» | ? |
| значення «наглядач над слугами князя в мандрівках та походах» | ? |
| воєн «воєначальник» | ? |
| scalc «служник» | ? |
Митродо́ра (жіноче ім’я)
через церковнослов’янське посередництво запозичено з грецької мови;
гр. Μητροδώρα, чол. Μητρόδωρος утворено з основ іменників μήτηρ «мати», спорідненого з лат. māter, псл. mati, укр. ма́ти «ТС.», і δωρον «дарунок», спорідненого з псл. darъ, укр. дар;
буквально означає «дарунок матері»;
р. болг. Митродо́ра, бр. Мітрадо́ра, чол. Мітрадо́р, стсл. Митродора, Митродоръ»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
До́ра
Митродаώра
«мати дара»
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Мітрадо́ра | білоруська |
| Митродо́ра | болгарська |
| Μητροδώρα | грецька |
| māter | латинська |
| mati | праслов’янська |
| darъ | праслов’янська |
| Митродора | старослов’янська |
| ма́ти «ТС.» | українська |
| дар | українська |
| Μητρόδωρος утворено з основ іменників μήτηρ «мати» | ? |
| δωρον «дарунок» | ? |
| означає «дарунок матері» | ? |
| Митродо́ра | ? |
| Мітрадо́р | ? |
мушта́рда «особливим способом приготовлена гірчиця»
через посередництво польської мови запозичено з італійської;
іт. mostarda «тс.» пов’язане з mosto «муст, молоде вино» що походить від лат. mustum «тс.» первісно, як і фр. ст. mostarde «гірчиця», означало «зерна гірчиці, зварені в мусті»;
р. мушта́рда, п. musztarda «гірчиця», болг. муста́рда, схв. мỳштарда «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| муста́рда | болгарська |
| mostarda пов'язане з mosto «тс.»«муст, молоде вино» | італійська |
| mustum «тс.» | латинська |
| musztarda «гірчиця» | польська |
| мушта́рда | російська |
| мỳштарда «тс.» | сербохорватська |
| mostarde «гірчиця» | французька |
| mostarde «гірчиця» | ? |
| означало «зерна гірчиці, зварені в мусті» | ? |
ость «остюк; волосинки в хутрі тварини, що відрізняються від решти шерсті довжиною і кольором»
псл. ostü, що, мабуть, спочатку означало «кістка»;
споріднене з лит. akštìs «дерев’яний вертел», akstìs «вертел для наколювання риби під час коптіння», [akstyns] «колючка», лтс. aksts «тс.; гостряк», гр. ἀκοστή «ячмінь», гот. ahs «колос», лат. acus «ость; голка»;
іє. *ak῀-tei;
р. ость, бр. асцю́к, [о́сцень, асцю́лька], восць «ость», во́сці «остень», [о́сці] «тс.», др. остьнъ, остьнь «гостряк, ріг; колючка, жало; гостра палиця», п. ość «остюк; риб’яча кістка», oścień «рогатина; остень», ч. ost’ «ость», osten «голка, гостряк», слц. ost’ «ость», osteň «голка, колючка, гостряк», вл. wosć «шпилька, гостряк», wost (бот.) «будяк, чортополох», нл. wósć «гребінь для розчісування льону», полаб. våstnü «прядка», vistǝn «кілочок», болг. осте́н «палиця, якою поганяють худобу», м. остен «тс.», схв. о̀стан «жало; ості; гарпун», о̏стве «остень, тризубець», о̏ствӣште «ручка остеня», слн. óst «гостряк, гострий кінець», ósten «колючка»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безо́стий
заостя́чити
«нагодувати (коня) половою з остюками Ж»
(коня)]
ост
«остюк; остень»
оста́тий
осте́ґа
«остюк»
о́стень
«риболовецьке знаряддя, схоже на вила»
о́стє
«остюки; костриця»
ости́вно
«дерев’яна ручка остеня»
ости́на
«ость»
ости́стий
ости́ще
«тс.»
о́сті
«гачки для ловлі риби»
остю́к
остюкува́тий
остю́ччя
остя́к
«остюк»
ось
«великий гачок на дерев’яній ручці»
осьо́н
«палиця з цвяхом на кінці, якою поганяють волів»
(‹ *осцьон)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| асцю́к | білоруська |
| осте́н «палиця, якою поганяють худобу» | болгарська |
| wosć «шпилька, гостряк»«будяк, чортополох» (бот.) | верхньолужицька |
| wost «шпилька, гостряк»«будяк, чортополох» (бот.) | верхньолужицька |
| ahs «колос» | готська |
| ἀκοστή «ячмінь» | грецька |
| остьнъ | давньоруська |
| *ak῀-tei | індоєвропейська |
| acus «ость; голка» | латинська |
| aksts «тс.; гостряк» | латиська |
| akštìs «дерев’яний вертел» | литовська |
| остен «тс.» | македонська |
| wósć «гребінь для розчісування льону» | нижньолужицька |
| våstnü «прядка»«кілочок» | полабська |
| vistǝn «прядка»«кілочок» | полабська |
| ość «остюк; риб’яча кістка»«рогатина; остень» | польська |
| oścień «остюк; риб’яча кістка»«рогатина; остень» | польська |
| ostü | праслов’янська |
| ость | російська |
| о̀стан «жало; ості; гарпун» | сербохорватська |
| ost' «ость»«голка, колючка, гостряк» | словацька |
| osteň «ость»«голка, колючка, гостряк» | словацька |
| óst «гостряк, гострий кінець»«колючка» | словенська |
| ósten «гостряк, гострий кінець»«колючка» | словенська |
| о́сцень | українська |
| асцю́лька | українська |
| восць «ость» | українська |
| во́сці «остень» | українська |
| о́сці «тс.» | українська |
| остьнь «гостряк, ріг; колючка, жало; гостра палиця» | українська |
| стве «остень, тризубець» | українська |
| ште «ручка остеня» | українська |
| ost' «ость»«голка, гостряк» | чеська |
| osten «ость»«голка, гостряк» | чеська |
| означало «кістка» | ? |
| akstìs «вертел для наколювання риби під час коптіння» | ? |
| akstyns «колючка» | ? |
ота́ма́н «ватажок козацького війська; ватажок, керівник»
запозичення з кримсько-татарської мови;
крим.-тат. атаман «великий батько, найстарший» пов’язане з ата «батько» (-ман – збільшувальний суфікс);
у татар спочатку, очевидно, означало «старший пастух», букв. «батько пастухів»;
ці ж отамани верховодили і під час грабіжницьких наскоків на українські землі;
з української мови проникло в сусідні, а через російське посередництво як вторинне запозичення – і в сучасні тюркські мови (татарську, киргизьку, казахську, азербайджанську);
виведення з нім. Hauptmann (‹ heubtmann) (Mikl. EW 5; Bern. I 378) помилкове;
р. бр. атама́н, др. ватаманъ, п. ч. слц. ataman;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ата́ма́н
атама́нство
ватаманъ
«староста»
(1422)
отамане́нко
«син отамана»
отама́нити
отама́ниха
отама́нівець
«козак, що служив у одному з козачих полків лейб-гвардії»
отамані́вна
«дочка отамана»
отама́ння
(зб.)
отама́нство
отаманува́ти
отама́нша
отама́нщина
«опозиційний до радянської влади рух у роки громадянської війни»
підотама́нчий
«помічник отамана»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| атама́н | білоруська |
| ватаманъ | давньоруська |
| атаман «великий батько, найстарший» | кримсько-татарська |
| Hauptmann (‹ heubtmann)(Mikl. EW 5; Bern. I 378) | німецька |
| ataman | польська |
| атама́н | російська |
| ataman | словацька |
| ataman | чеська |
| ата «батько» (-ман -- збільшувальний суфікс) | ? |
| означало «старший пастух» | ? |
логари́фм
інтернаціональний математичний термін (пор. н. Logaríthmus, фр. logarithme, англ. logarithm), який у латинізованій формі (лат. logarithmus) був створений шотландським математиком Дж. Непером (1550–1617) з основ грецьких слів λόγος «слово, розум, відношення» і ὰριϑμός «число»;
спочатку означало «пропорціональне число»;
р. логари́фм, бр. лагары́фм, п. logarytm, ч. слц. logaritmus, вл. logaritm(us), болг. логари́тъм, м. логари́там, схв. логарѝтам, слн. logarítem;
Фонетичні та словотвірні варіанти
логарифмі́чний
логарифмува́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| logarithm | англійська |
| лагары́фм | білоруська |
| логари́тъм | болгарська |
| logaritm(us) | верхньолужицька |
| ὰριϑμός «число» | грецька |
| λόγος «слово, розум, відношення» (1550--1617) | грецька |
| logarithmus | латинська |
| логари́там | македонська |
| Logaríthmus | німецька |
| logarytm | польська |
| логари́фм | російська |
| логарѝтам | сербохорватська |
| logaritmus | словацька |
| logarítem | словенська |
| logarithme | французька |
| logaritmus | чеська |
| означало «пропорціональне число» | ? |
прези́рство
запозичення з церковнослов’янської мови;
цсл. прѣзирати «тс.», як і ч. přezírati «тс.», přezíravý «презирливий», přezíravost «презирство, зневага», слц. prezierat’ «зневажати, виявляти презирство», болг. прези́рам «зневажаю», м. презир «презирство, зневага», презира «зневажає», схв. пре́зир «презирство, зневага», прѐзирати «зневажати, ставитися з презирством», слн. prezír «презирство», prezírati «зневажати», утворено за допомогою префікса прѣ- «пере-», від дієслівної форми -зирати, пов’язаної із зьрѣти «дивитися, бачити», спорідненим з укр. зрі́ти «бачити»;
первісно означало «дивитися поверх когось, недобачати, не звертати уваги» (букв. «перезирати»);
р. презира́нье «зневажання», презре́ние «зневага», презира́ть «зневажати», др. презирати (прѣзирати) «зневажати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
презираю
«зневажаю»
(1627)
прези́рливий
презорство
«презирство»
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| прези́рам «зневажаю» | болгарська |
| презирати «зневажати» (прѣзирати) | давньоруська |
| презир «презирство, зневага» | македонська |
| презира «зневажає» | македонська |
| презира́нье «зневажання» | російська |
| презре́ние «зневага» | російська |
| презира́ть «зневажати» | російська |
| пре́зир «презирство, зневага» | сербохорватська |
| прѐзирати «зневажати, ставитися з презирством» | сербохорватська |
| prezierat' «зневажати, виявляти презирство» | словацька |
| prezír «презирство» | словенська |
| prezírati «зневажати» | словенська |
| зьрѣти «дивитися, бачити» | старослов’янська |
| зрі́ти «бачити» | українська |
| прѣзирати «тс.» | церковнослов’янська |
| přezírati «тс.» | чеська |
| přezíravý «презирливий» | чеська |
| přezíravost «презирство, зневага» | чеська |
| означало «дивитися поверх когось, недобачати, не звертати уваги» (букв. «перезирати») | ? |
притакови́ти «дати притулок, помістити»
похідні утворення від так (пор. прита́кувати «підтакувати», притакну́ти «підтакнути»);
первісно означало «підтакуючи комусь, згоджуючись з кимось, добитися його прихильності і знайти у нього притулок»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
втакови́тися
«влаштуватися, розміститися; заспокоїтися»
притакну́ти
«присісти»
притакови́тися
«знайти притулок, поміститися, приєднатися; статися, трапитися»
путакуве́те
«доглянути, дати лад»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| так (пор. прита́кувати «підтакувати», притакну́ти «підтакнути») | ? |
| означало «підтакуючи комусь, згоджуючись з кимось, добитися його прихильності і знайти у нього притулок» | ? |
капу́зитися «сердитися»
очевидно, повʼязане з [капу́за] «головний убір (картуз чи шапка), що насувається на лоб аж до очей»;
у такому разі первісно означало «насуплюватися, нахнюплюватися; ховати очі (під капузою)»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| капу́за «головний убір (картуз чи шапка), що насувається на лоб аж до очей» | ? |
| означало «насуплюватися, нахнюплюватися; ховати очі (під капузою)» | ? |
ке́пський «поганий»
запозичення з польської мови;
п. kiepski «поганий, кепський», паралельне ч. заст. і діал. kepský «дурний, недоречний, поганий», є похідним від іменника kiep «бевзь, бовдур» і первісно означало «властивий бовдурові, нікчемний»;
р. [ке́пский] «дурний, поганий», [ке́пство] «погане життя», бр. ке́пскі «не такий, як треба, кепський»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ке́пскі «не такий, як треба, кепський» | білоруська |
| kiepski «поганий, кепський» | польська |
| kiep «бевзь, бовдур» | польська |
| ке́пский «дурний, поганий» | російська |
| ке́пство «погане життя» | російська |
| kepský «дурний, недоречний, поганий» | чеська |
| означало «властивий бовдурові, нікчемний» | ? |
ковила́ «тирса, Stipa L.; [біловус стиснутий (мичка), Nardus stricta L. Mak]» (бот.)
псл. *kovylь, похідне від kovati «кува́ти» (первісно «бити, рубати»), укр. кувати;
паралельне до гот. hawi «сіно», двн. hewi, нвн. Heu «тс.», похідних від рефлексів пгерм. *hau«бити, рубати», далі генетично пов’язаного з псл. kovati;
спочатку слово означало «те, що рубають (›косять)»;
менш переконливе пов’язання з р. ковыля́ть «кульгати, [гнути]» (Bern. І 594; Moszyński PZJP 65–66) або виведення слова як запозичення з тюркських мов (Менгес 105–107; Ванюшечкин РР 1971/2, 132–135);
р. ковы́ль «ковила», [ковы́л], бр. ковы́ль, др. ковылие, ч. kavyl (з р.), слц. kavyl’ (з р.), болг. [кови́л], схв. кòзūље, слн. kovílje «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кови́л
«тирса»
кови́лє
«ковила пірчаста, Stipa pennata L.»
ковилка
«ковила волосиста (тирса), Stipa capillata L.»
кови́ль
«ковила»
ковильо́к
«ковила Лессінга, Stipa lessingiana Trin. et Rupr.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ковы́ль | білоруська |
| кови́л | болгарська |
| hawi «сіно» | готська |
| hewi | давньоверхньонімецька |
| ковылие | давньоруська |
| Heu «тс.» | нововерхньонімецька |
| *hau «бити, рубати» | прагерманська |
| *kovylь | праслов’янська |
| kovati | праслов’янська |
| ковыля́ть «кульгати, [гнути]» | російська |
| кòзūље | сербохорватська |
| kavyl' (з р.) | словацька |
| kovílje «тс.» | словенська |
| кувати | українська |
| ковы́л | українська |
| kavyl (з р.) | чеська |
| kovati «кува́ти» (первісно «бити, рубати») | ? |
| означало «те, що рубають (›косять)» | ? |
| ковы́ль «ковила» | ? |
ко́лос (тип суцвіття)
псл. *kolsb «колос», що виводиться від *kolti «колоти»;
споріднене з алб. kall (‹*kalso-) «колос, соломинка»;
первісно означало «колючий, з гострою формою»;
пор. нім. Ähre «колос», гот. ahs, дісл. ах, пгерм. *akes «тс.», пов’язані з іє. *аk- «бути гострим», і гр. στάχῡς «колос», що продовжує іє. *stengh«колоти»;
менш обґрунтоване твердження про генетичний зв’язок з нім. Hülse «оболонка, стручок» (Holub–Lyer 241; Machek ESJČS 200), яке відповідає свн. hülse, двн. hulsa «тс.» і разом з двн. дангл. hëlan «ховати, покривати», герм. *hul-/*hel- «тс.» (пгерм. *kel «ховаючи накривати») продовжує іє. *kel- «покривати, закривати, укутувати», представлене також у лат. cēllare «ховати, укривати», кімр. celu «тс.», дірл. celim «укриваю», гр. καλύπτω «тс., закутую» (тоді вихідним значенням псл. *kolsъ мало б бути «те, що покриває зерна; оболонка»);
зближення з лат. collum «шия», гот. hals «тс.» (Zupitza GG 50; Torp 82) через фонетичні труднощі зовсім неприйнятне, як і зіставлення з дінд. śílaḥ «колос, що залишився на ниві» (Agrell BSl. Lautst. 44–45) та kāsthám, kaṣṭham «поліно, обрубок дерева», гр. κλών «гілка, пагін» (Bezzenberger BB 16, 120);
р. ко́лос, бр. ко́лас, п. kłos, ч. слц. klas, вл. kłós, kłosa, нл. kłos, полаб. klås, болг. м. клас, схв. клȃс, слн. klás, стсл. класъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
колоса́тий
«який має багато колосків, з великим колосом»
колоси́на
«колос; [колосся, відірване від стебла; колосся після молотьби]»
колоси́нє
«полова»
колоси́стий
«тс.»
колоси́ти(ся)
«викидати колос; виднітися колосками»
колосі́й
«колосиста рослина»
колосі́льник
«той, хто збирає колосся»
колосіння
«стан і пора викидання колоса; [колосся, відірване від стебла; колосся після молотьби]»
колосі́ти
«тс.»
колоско́ві
«злакові хлібні рослини»
(мн.)
коло́сниця
(у словосполученні Федоська колосниця «день 29 травня, коли жито починає колоситися»)
колоснува́ти
«молотити зрізане колосся, відмолочувати остюки від збіжжя (ячменю та ін.)»
колосова́ть
«очищати ячмінне зерно від остюків»
колосові́
«тс.»
коло́со́к
коло́сся
колосува́ння
«відірване від стебла колосся, колосся після молотьби»
колосува́ти
«тс. Ж; обмолочувати колосся (?) Г»
колося́ний
«колосковий»
обколосова́ть
«обмолотити, не розв’язуючи снопа»
па́колосок
«колосочок»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| kall «колос, соломинка» (‹*kalso-) | албанська |
| ко́лас | білоруська |
| клас | болгарська |
| kłós | верхньолужицька |
| kłosa | верхньолужицька |
| *hul-/*hel- «тс.» (пгерм. *k$el «ховаючи накривати») | германські |
| ahs | готська |
| hals «тс.» | готська |
| στάχῡς «колос» | грецька |
| καλύπτω «тс., закутую» (тоді вихідним значенням псл. *kolsъ мало б бути «те, що покриває зерна; оболонка») | грецька |
| κλών «гілка, пагін» | грецька |
| hëlan «ховати, покривати» | давньоанглійська |
| hulsa «тс.» | давньоверхньонімецька |
| hëlan «ховати, покривати» | давньоверхньонімецька |
| śílaḥ «колос, що залишився на ниві» | давньоіндійська |
| celim «укриваю» | давньоірландська |
| ах | давньоісландська |
| *аk- «бути гострим» | індоєвропейська |
| *stengh «колоти» | індоєвропейська |
| *kel- «покривати, закривати, укутувати» | індоєвропейська |
| celu «тс.» | кімрська |
| cēllare «ховати, укривати» | латинська |
| collum «шия» | латинська |
| клас | македонська |
| kłos | нижньолужицька |
| Ähre «колос» | німецька |
| Hülse «оболонка, стручок» | німецька |
| klås | полабська |
| kłos | польська |
| *akes «тс.» | прагерманська |
| *kolsb «колос» | праслов’янська |
| ко́лос | російська |
| клȃс | сербохорватська |
| hülse | середньоверхньнімецька |
| klas | словацька |
| klás | словенська |
| класъ | старослов’янська |
| klas | чеська |
| *kolti «колоти» | ? |
| означало «колючий, з гострою формою» | ? |
| Ähre «колос» | ? |
| kaṣṭham «поліно, обрубок дерева» | ? |
холощи́нка «полотняна хустка»
псл. *xъlstъ «хустка, шматок полотна»;
споріднене, очевидно, з псл. *xolstiti «холостити», що походить від іє. *khel- «різати» й первинно означало «шматок полотна»;
висловлювалося припущення (Фасмер IV 258; ЭССЯ 8, 140) про запозичення із свн. hulst «оболонка, покривало» (гот. huljan «кутати», hulistr «покривало»);
р. холст зіставлялося з п. chełst «шум моря», chełstać «шуміти» (як тканина, що шелестить) (Brückner 178; Bern. I 411);
р. холст, холсти́на;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ховщи́нка
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| *khel- «різати» | індоєвропейська |
| chełst «шум моря» | польська |
| *xъlstъ «хустка, шматок полотна» | праслов’янська |
| *xolstiti «холостити» | праслов’янська |
| холст | російська |
| холст | російська |
| hulst «оболонка, покривало» (гот. huljan «кутати», hulistr «покривало») | середньоверхньнімецька |
| холсти́на | українська |
| означало «шматок полотна» | ? |
| chełstać «шуміти» (як тканина, що шелестить) | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України