МЕНІ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
бігме́ «їй-богу» (заст.)
складне утворення з іменника [біг] «бог» і скороченої форми займенника мене чи мені на ґрунті усталених виразів типу бог мене побий (покарай і под.) або бог мені допоможи;
м. богме «бігме», схв. бòгме, бòме, слн. Bogme «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бігма́
бігма́тася
«божитися»
богме
«тс.»
богми́тися
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| богме «бігме» | македонська |
| бòгме | сербохорватська |
| Bogme «тс.» | словенська |
| бòме | українська |
| біг «бог» | ? |
| мене (покарай і под.) | ? |
| мені (покарай і под.) | ? |
| бог мене побий (покарай і под.) | ? |
мі «мені»
результат контамінації первинної форми дав. в. одн. ми (заст.) «тс.» і вторинної форми мені́;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ми «тс.» (заст.) | ? |
| ми «тс.» (заст.) | ? |
| ми «тс.» (заст.) | ? |
| мені́ | ? |
мене́ (род. і знах. в. займенника 1 ос. одн. я)
псл. mene (род.– зн. в.), mьně (дав.– місц. в.), mъnojǫ (op. в.);
українська мова, на відміну від російської і польської, зберігає давню форму род;
р. меня́, мне, мно́ю, бр. мяне́, мне, мной, др. мене, мънѣ (мьнѣ), мъною, п. mnie ( ‹mienie), mnie, mną, ч. mne (‹mene), mně, mnou, слц. mňa, mne, mnou, вл. mnje, mni, (ze) mnu, нл. mje (mnjo), (zo) mnu, болг. м. мене (дав. і зн. в.), схв. мèне, мèни, мнȏм (мно́ме), слн. mêne, mêni, z menoj (mano), стсл. мєнє, мьнѣ, мъноѭ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
мені́ (дав. і місц. в.)
мно́ю
(ор. в.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мяне́ | білоруська |
| мне | білоруська |
| мной | білоруська |
| ме́не (дав. і зн. в.) | болгарська |
| mnje (ze) | верхньолужицька |
| mni (ze) | верхньолужицька |
| (ze) mnu (ze) | верхньолужицька |
| мене | давньоруська |
| мънѣ (мьнѣ) | давньоруська |
| мъною | давньоруська |
| мьнѣ | давньоруська |
| ме́не (дав. і зн. в.) | македонська |
| mje mnu (mnjo), (zo) | нижньолужицька |
| mnu | нижньолужицька |
| (zo) mnu | нижньолужицька |
| mnie ( ‹mienie), mnie, mną | польська |
| mienie | польська |
| mnie | польська |
| mną | польська |
| mene (род.-- зн. в.) | праслов’янська |
| mьně (дав.-- місц. в.) | праслов’янська |
| mъnojǫ (op. в.) | праслов’янська |
| меня́ | російська |
| мне | російська |
| мно́ю | російська |
| мèне | сербохорватська |
| мèни | сербохорватська |
| мнȏм (мно́ме) | сербохорватська |
| мно́ме | сербохорватська |
| mňa | словацька |
| mne | словацька |
| mnou | словацька |
| mêne (mano) | словенська |
| mêni (mano) | словенська |
| z menoj (mano) | словенська |
| mano | словенська |
| мєнє | старослов’янська |
| мьнѣ | старослов’янська |
| мъноѭ | старослов’янська |
| mne (‹mene), mně, mnou | чеська |
| mene | чеська |
| mně | чеська |
| mnou | чеська |
меню́ «набір страв; листок з переліком страв»
запозичення з французької мови;
фр. menu «тс.» (спочатку «обмежена кількість страв») походить від лат. minus «менший»;
р. бр. болг. меню́, п. ч. слц. слн. menu, схв. мèнū;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| меню́ | білоруська |
| меню́ | болгарська |
| minus «менший» | латинська |
| menu | польська |
| меню́ | російська |
| мèнū | сербохорватська |
| menu | словацька |
| menu | словенська |
| menu «тс.» (спочатку «обмежена кількість страв») | французька |
| menu | чеська |
я «особовий займенник 1-ї ос. одн.»
іє. *еg̑-/[еg̑h-], *еg̑o eme «ось я» (ЭССЯ 1, 100–102);
споріднене з лит. àš, ст. еš, прус. as, (рідк.) es, лтс. es, дінд. ahám, ав. azǝm, дперс. adam, вірм. es, гот. ik, двн. ih (нвн. ich), венет. еχо, гр. ἐγώ, лат. ego;
зокрема, щодо появи j- найвірогідніше пояснення (Brückner 195–196; Sławski I 477–479), за яким псл. jazъ (‹ *ězъ) постало внаслідок прейотації ě ‹ ē, подовження якого пояснюється наголошуванням слова;
azъ, таким чином, є вторинним діалектним утворенням, що виникло через відпадіння початкового j-;
не ясна причина відпадіння кінцевого -z (припускається вплив займенника ty);
не має задовільного пояснення псл. а- при іє. е-;
кінцеве іє. -om, звідки псл. -ъ, пояснюється антиципацією дієслівного закінчення (Machek ESJČ 213–214);
менш переконливі пояснення я, що виходять з аzъ як первісної праслов’янської форми, незрозумілої на тлі індоєвропейських фактів: гіпотези про існування паралельних іє. *eĝ(h)eom і [*ōg(h)om] (Ernout–Meillet 342; Walde–Hofm. I 395; Milewski SPAU 37, 10, 7), злиття *а і *ězъ (Bern. I 35; Brugmann Grundriss II 2, 382), де в *а вбачають підсилювальну частку типу дінд. ād (Zubatý LF 36, 345–346), вплив дієслівного закінчення 1-ї особи одн. -ō (Pedersen KZ 38, 317);
псл. аzъ/jazъ (‹ *jězъ ‹ *ězъ);
не всі деталі походження слова з’ясовані;
р. бр. я, др. язъ, я, п. ja, ст. jaz, ч. já, ст. jáz, слц. вл. нл. ja, полаб. jo (‹ *ja), joz (‹ *jazъ), болг. аз, [яз], м. jac, схв. jа̑, слн. jàz, [jâ], стсл. азъ, цсл. азъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
я́кати
«занадто часто говорити про самого себе»
я́чество
«безцеремонне висування свого я на перший план»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| azǝm | авестійська |
| я | білоруська |
| аз | болгарська |
| яз | болгарська |
| ja | верхньолужицька |
| es | вірменська |
| ik | готська |
| ἐγώ | грецька |
| ih (нвн. ich) | давньоверхньонімецька |
| ahám | давньоіндійська |
| ād | давньоіндійська |
| adam | давньоперська |
| язъ | давньоруська |
| я | давньоруська |
| *еg̑-/[еg̑h-] | індоєвропейська |
| *еg̑o eme «ось я» | індоєвропейська |
| е- | індоєвропейська |
| -om | індоєвропейська |
| *eĝ(h)eom | індоєвропейська |
| *ōg(h)om | індоєвропейська |
| ego | латинська |
| es | латиська |
| àš | литовська |
| еš (ст.) | литовська |
| jac | македонська |
| ja | нижньолужицька |
| ich | нововерхньонімецька |
| jo (‹ *ja), joz (‹ *jazъ) | полабська |
| joz | полабська |
| ja | польська |
| jaz (ст.) | польська |
| *ězъ | праслов’янська |
| jazъ (‹ *ězъ) | праслов’янська |
| azъ | праслов’янська |
| а- | праслов’янська |
| -ъ | праслов’янська |
| аzъ/jazъ (‹ *jězъ ‹ *ězъ) | праслов’янська |
| *jězъ | праслов’янська |
| *ězъ | праслов’янська |
| as | прусська |
| es | прусська |
| я | російська |
| jа̑ | сербохорватська |
| ja | словацька |
| jàz | словенська |
| jâ | словенська |
| азъ | старослов’янська |
| азъ | церковнослов’янська |
| já | чеська |
| jáz (ст.) | чеська |
| еχо | ? |
ба́тько
думки про запозичення з іранських мов (Соболевский РФВ 64, 149), про субстратне бал՝ канське походження (Polák RSł 18, 28), як і про запозичення з тюркських мов (Mikł. EW 8), недостатньо обґрунтовані;
значення «батько» в такому разі розвинулось уже після спрощення;
вважається також результатом фонетичного спрощення псл. bratrъ «брат»;
очевидно, псл. bata, batja, яке може бути зіставлене з дінд. pita «батько», лат. pater, гр. πατήρ «тс.»;
р. ба́тя, ба́тька «батько», [ба́тко] «тс.», [бат] «брат», бр. [ба́цька], др. батя «батько», ч. báťa (звертання до простакуватого чоловіка), слц. báťa «дядько; [батько; старший брат]», болг. баща́ «батько», [ба́те] «старший брат», м. бате, батко «тс.», схв. ба́та «братик», бȁћа «тс.», [ба́ча] «батенько, свекор», бȁштина «батьківщина»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
батусь
ба́тькі́вщи́на
батькува́ти
«лаяти батька; бути батьком»
батьо
батю́хна
«батенько»
ба́тюшка
«піп»
(з рос.)
батя
безба́тченко
«позашлюбний син»
побатька́тися
«стати в стосунки батька й сина»
поба́тько
«прийомний батько»
Я
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ба́цька | білоруська |
| баща́ «батько» | болгарська |
| πατήρ «тс.» | грецька |
| pita «батько» | давньоіндійська |
| батя «батько» | давньоруська |
| pater | латинська |
| бате | македонська |
| bratrъ «брат» | праслов’янська |
| bata | праслов’янська |
| ба́тя | російська |
| ба́та «братик» | сербохорватська |
| báťa «дядько; [батько; старший брат]» | словацька |
| ба́тька «батько» | українська |
| ба́тко «тс.» | українська |
| бат «брат» | українська |
| ба́те «старший брат» | українська |
| батко «тс.» | українська |
| бȁћа «тс.» | українська |
| ба́ча «батенько, свекор» | українська |
| бȁштина «батьківщина» | українська |
| báťa (звертання до простакуватого чоловіка) | чеська |
| значення «батько» | ? |
| batja | ? |
боте́й «отара овець; молодий пастух у гуцулів»
рум. botéi «отара» виводилось від гр. βούτης «пастух» (Kaeužn. 13;SW I 241) або від сл. botěti, укр. ботіти «жиріти, товстіти» (Crânjală 200; Cihac II 281; Мikl. EW 19; Bern. I 77– 78);
запозичення з румунської мови;
п. [butej] «молодий пастух у гуцулів, помічник чабана» (з укр.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
бота
«тс.»
буте́єць
«овечий пастух»
буте́їти
«змішувати овець»
буте́й
«тс.»
я
«отара»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| βούτης «пастух» | грецька |
| butej «молодий пастух у гуцулів, помічник чабана» (з укр.) | польська |
| botéi «отара» | румунська |
| botěti | слов’янські |
| ботіти «жиріти, товстіти» | українська |
бурла́к «бродяга; заробітчанин; гультяй, холостяк»
рум. burlác, лит. burlõkas, лтс. burlāks, фін. purlakka, тат. аз. бурлак запозичені від східних слов’ян (Преобр. І 54; Bern. I 102; Fraenkel 66; Mühl.– Endz. І 358);
сумнівні також спроби пов’язати ці слова з гіпотетичним *burjag (із зміною суфікса під впливом татарської чи волзькобулгарської мови), що зводиться через дісл. *būringar, *buri (прізвище карлика), двн. giburian «відбуватись, бути належним», in bor(e) «вверх, вгору» тощо до іє. *bher«носити, приносити, піднімати» (Горяев 34; Ekblom ZfSlPh 10, 13–14; Jóhannesson 613), або з снн. bûrlach «селянство», bûrschap «(селянська) община; цивільне право» (Фасмер І 245–246);
менш переконливе пов’язання слов’янських слів через гіпотетичні тат. ст. *бурлак «той, хто крутить линву або вірьовку», *бургалак «тс.» з тюрк. *bur«вертіти, крутити» (Дмитриев 557; Татищев І 205; Sadn. – Aitz. VWb. І 471);
при цьому припускається такий розвиток значень: «крикун, шумлива людина» – «забіяка; холостяк» – «бродяга, заробітчанин, бурлак»;
частиною дослідників (Москаленко УІЛ 39; Шанский ЭСРЯ І 2, 233; Соболевский РФВ 65, 402) пов’язується з р. *бурло «крикун, галаслива людина», укр. бурлі́й, [бурла́ Я] «тс.», р. [бурла́н] «тс., забіяка; холостяк», укр. [бурло́] «лайка, нарікання», похідними від звуконаслідувального псл. *bur-;
загальноприйнятої етимології не має;
р. бурла́к «робітник на річкових суднах; заробітчанин; [буйна, брутальна людина, скандаліст]», [бурла́ка] «тс.; холостяк», ст. бурлакъ (1643), бр. болг. бурла́к, п. burłak «старовір, бродяга, здоров’як» (з укр.), ч. burlák «бурлак» (з р.), схв. бỳрлак (з р.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
бурлака
«безземельна і бездомна людина, робітник, наймит»
(ч. р.)(1732)
бурла́ка
«тс.; одинокий чоловік; [степова балка (остання від села) Я]»
бурлакува́ти
«тс., холостякувати»
бурла́цтво
«бурлакування; бурлаки (зб.)»
бурла́чити
«бути бурлаком»
бурла́чка
«бездомна жінка, наймичка»
бурлачня́
(зб.)
бурлашня́
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| бурлак | азербайджанська |
| бурла́к | білоруська |
| бурла́к | болгарська |
| giburian «відбуватись, бути належним» | давньоверхньонімецька |
| *būringar | давньоісландська |
| *bher «носити, приносити, піднімати» | індоєвропейська |
| burlāks | латиська |
| burlõkas | литовська |
| burłak «старовір, бродяга, здоров’як» (з укр.) | польська |
| *bur- | праслов’янська |
| *бурло «крикун, галаслива людина» | російська |
| бурла́н «тс., забіяка; холостяк» | російська |
| бурла́к «робітник на річкових суднах; заробітчанин; [буйна, брутальна людина, скандаліст]» | російська |
| burlác | румунська |
| бỳрлак (з р.) | сербохорватська |
| bûrlach «селянство» | середньонижньонімецька |
| бурлак | татарська |
| *бурлак «той, хто крутить линву або вірьовку» | татарська |
| *bur «вертіти, крутити» | тюркські |
| бурлі́й | українська |
| бурло́ «лайка, нарікання» | українська |
| бурла́ка «тс.; холостяк» | українська |
| purlakka | фінська |
| burlák «бурлак» (з р.) | чеська |
| *burjag (із зміною суфікса під впливом татарської чи волзькобулгарської мови) | ? |
| *buri (прізвище карлика) | ? |
| bor(e) «вверх, вгору» | ? |
| bûrschap «(селянська) община; цивільне право» | ? |
| *бурлак «той, хто крутить линву або вірьовку» | ? |
| бургалак «тс.» | ? |
| бурла́ «тс.» | ? |
| Я «тс.» | ? |
| бурлакъ (1643) | ? |
гага́ра «птах з родини качок, Gavia Forst.» (орн.)
звуконаслідувальне утворення, пов’язане з га́гати;
р. бр. гага́ра «тс.», болг. [гагара́шка] «сорока, Corvus pica», схв. гàгрица «ворон»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гага́
гага́к
«гагара»
гага́рка
«Alca L.»
гага́рячий
Я
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гага́ра «тс.» | білоруська |
| гагара́шка «сорока, Corvus pica» | болгарська |
| гага́ра «тс.» | російська |
| гàгрица «ворон» | сербохорватська |
| га́гати | ? |
егої́зм
фр. égoïsme є книжним утворенням від лат. ego «я», спорідненого з гр. ἐγώ «тс.», стсл. азъ, укр. я;
очевидно, запозичення з французької мови;
р. эгои́зм, бр. эгаі́зм, п. вл. нл. egoizm, ч. egoismus, слц. egoizmus, болг. егои́зъм, м. егои́зам, схв. егоùзам, слн. egoízem;
Фонетичні та словотвірні варіанти
егої́ст
егоїсти́чний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| эгаі́зм | білоруська |
| егои́зъм | болгарська |
| egoizm | верхньолужицька |
| ἐγώ «тс.» | грецька |
| ego «я» | латинська |
| егои́зам | македонська |
| egoizm | нижньолужицька |
| egoizm | польська |
| егоùзам | сербохорватська |
| egoizmus | словацька |
| egoízem | словенська |
| азъ | старослов’янська |
| я | українська |
| égoïsme | французька |
| egoismus | чеська |
| эгои́зм | ? |
менту́л «пуголовок, личинка жаби»
очевидно, нерегулярне утворення від [мень] «минь», пор. р. [мень] «людина з великою головою; великий шматок, грудка, клубок»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
менту́ль
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мень «людина з великою головою; великий шматок, грудка, клубок» | російська |
| мень «минь» | українська |
мес́ти́ (мету́)
іє. *met- «кидати»;
псл. mesti ‹ *met-ti «мести, кидати, метати»;
споріднене з лит. mèsti «кидати», лтс. mest, можливо, також з лат. metere «косити, збирати», ірл. methel «група женців», сбрет. midiff «жну», лат. metῑrῑ «міряти»;
р. мести́, бр. месці́, др. мести «кидати», метла «віник», п. miešć «мести», ч. mésti, слц. miesť, вл. mjesć, нл. mjasć «тс.», полаб. metla «віник», болг. мета́ «мести», м. мете, схв. мèсти, слн. mêsti;
Фонетичні та словотвірні варіанти
виміта́льник
виміта́тися
«виходити, залишати приміщення»
виміта́ч
«вимітальник»
за́ме́т
«кучугура снігу; [заметіль Ж]»
заме́та
«замет; заметіль»
заметелю́га
заме́тистий
заметі́ль
заметі́льниця
«заметіль»
за́меть
«тс.»
замі́т
«замет»
за́міт
«заметіль, хуртовина»
замі́та́вка
«щітка для підлоги; лопата для жару»
заміта́тися
«швидко вибігати, зникати»
замі́ття
«кучугури снігу»
(зб.)
за́міть
«кучугура снігу; заметіль»
змі́тки
«залишки борошна на млиновому камені»
мете́ли́ця
«хуртовина; вид танцю»
мете́льник
«вихор»
мете́льничка
«замітальниця вулиць»
мете́льщик
«замітальник вулиць»
мете́люга
«хуртовина О; кучугура снігу Корз»
меті́ль
«метелиця»
меті́льник
«замітальник»
метла́
метла́стий
«схожий на мітлу»
метли́ще
«мітлище, держално у мітли»
міта́вка
«невеликий віник»
міта́ти
«мести»
міте́лка
«волоток очерету, проса; віник з таких волотків»
мітла́
«великий віник; [комета]»
мітла́стий
«[тс.]; з великими мітелками»
мітла́тий
«тс.»
мітли́ще
«держално у мітли»
мітля́р
«той, хто робить і продає мітли»
міто́вка
«невеликий віник»
міто́лка
«тс.»
міть
«заметіль»
наме́т
«замет снігу»
обме́тиця
«рештки борошна, які обмітають з млинового каменя; борошняний пил, що осідає в млині»
оме́т
«двір, обійстя, тік»
підміта́льний
підміта́льник
помели́ско
«держално у помела»
помело́
«мітла; ганчірка для очищання димарів від сажі»
помелю́ха
«помело»
поме́тиця
«сміття»
поміту́ха
«вимітальниця»
я
«те.; замет»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| месці́ | білоруська |
| мета́ «мести» | болгарська |
| mjesć | верхньолужицька |
| мести «кидати» | давньоруська |
| *met- «кидати» | індоєвропейська |
| methel «група женців» | ірландська |
| metere «косити, збирати» | латинська |
| metῑrῑ «міряти» | латинська |
| mest | латиська |
| mèsti «кидати» | литовська |
| мете | македонська |
| mjasć «тс.» | нижньолужицька |
| metla «віник» | полабська |
| miešć «мести» | польська |
| мести́ | російська |
| мèсти | сербохорватська |
| midiff «жну» | середньобретонська |
| miesť | словацька |
| mêsti | словенська |
| метла «віник» | українська |
| mésti | чеська |
| mesti ‹ *met-ti «мести, кидати, метати» | ? |
минь «Lota Oken» (іхт.)
пор. мар. men «минь», ерз. mentäk, мокш. muntuk «тс.»;
очевидно, праслов’янське запозичення з фінно-угорських мов;
менш обґрунтоване виведення (Holub– Kop. 227) з псл. *mьn-, menьš- «менший» або зіставлення (Фасмер II 599; Преобр. І 523; Schuster-Šewc 922) з лит. ménkė «тріска», лтс. menca «тс.», гр. μαίνη «маленька морська риба; окунь»;
р. [минь, мень, ме́нюх, ме́нтус], бр. [мень], мянту́з, п. miętus, [mień], ч. mník, ст. meň, слц. mieň, вл. нл. mjenk, схв. [mеnjak, mаnј, мàнић], слн. mének «минь»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
м
«вугор»
ме́нту́з
ме́нту́с
ментю́к
ме́нтюх
мень
ме́нькус
меньо́к
ми́нтус
миньку́с
миньо́к
«минь звичайний, Lota lota L.»
міню́ха
мні́yc
мнух
мнюх
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мень | білоруська |
| mjenk | верхньолужицька |
| μαίνη «маленька морська риба; окунь» | грецька |
| mentäk | ерзянська |
| menca «тс.» | латиська |
| ménkė «тріска» | литовська |
| men «минь» | марійська |
| muntuk «тс.» | мокшанська |
| mjenk | нижньолужицька |
| miętus | польська |
| *mьn- | праслов’янська |
| минь | російська |
| mеnjak | сербохорватська |
| mаnј | сербохорватська |
| mieň | словацька |
| mének «минь» | словенська |
| мень | українська |
| ме́нюх | українська |
| ме́нтус | українська |
| мянту́з | українська |
| mień | українська |
| мàнић | українська |
| mník | чеська |
| men «минь» | ? |
| menьš- «менший» | ? |
| meň | ? |
міня́ти
псл. měnjati, měniti, пов’язане з měna «зміна»;
іє. *mеі- «міняти»;
«поріднене з лит. maĩnas «обмін, зміна», лтс. maîna «тс.», лат. commūnis (‹commoinis) «загальний, звичайний», гот. gamains «тс.», двн. mein «облудний», дінд. mēníḥ «помста», máyate «міняє»;
р. меня́ть, бр. мяня́ць, др. мѣняти, п. mieniać, mienić się, ч. měniti, слц. meniť, вл. měnjeć, нл. měniś, měnjaś, болг. меня́, м. мени, менува, схв. ме́нити, мијèнити, слн. ménjati, стсл. мѣнити;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Astasiae» Ж
безперемі́нно
«неодмінно»
ви́мін
«обмін»
ви́мі́на
«тс.»
відмі́на
«зміна; різновид; особливість; граматичний тип; скасування; [відмінність; виродок, потвора Ж; рахіт Ж; потворна дитина, хвора на рахіт; підмінена дитина]»
відмі́нний
відмі́нник
«кращий учень, кращий працівник; [потворна дитина, хвора на рахіт]»
відмі́нок
«граматична форма імені; [потворна дитина, хвора на рахіт]»
відмінча́
відмі́нювати
«змінювати граматичну форму»
відміня́ти
«змінювати»
за́мін
«заміна, обмін»
замі́на
замі́нка
«заміна,обмін»
замі́нний
замі́нник
замі́нювач
змі́на
зміни́во
«поперемінне»
змінко́ванє
«грошові справи»
змінко́вий
«вексельний»
змінли́вий
змі́нне
«розмінні гроші»
змі́нний
змі́нник
«той, хто працює на зміні; [зрадник Ж]»
зміннинки́
зміно́к
«вексель»«робітник, що прийшов на зміну іншому»
зміно́чний
«вексельний»
змінь
«різнотілка, Astasia»
(зоол.)
зробити
«помінятися»
міна́
мі́на
«обмін»
міни́вець
«шпат»
(мін.)
міни́ти
«змінювати; [міняти Ж]»
міни́тися
«мінятися; сяяти різними кольорами, переливатися»
мінли́вий
мінни́к
«переливниця райдужна, Apatura iris L.»
(ент.)
мінови́й
міньба́
мінька́
«давай мінятися»
мі́ньки
(у виразі [ходімо м.] «тс.»)
міньма́
міня́йлик
«ганчірник»
міня́йло
міняка́
міня́льний
міня́льник
мі́нянка
«міняння»
міня́чка
«товкунець звичайний, Empis tesselata Fabr.»
(ент.)
наперемі́нку
наперемі́ну
напоперемі́ну
незмі́нник
(мат.)
неодмі́нний
о́бмін
обмі́на
«зміна, відмінність; різновид; викуп; потворна дитина, хвора на рахіт»
обмі́нний
обмі́нок
«потворна дитина, хвора на рахіт»
обмі́нчик
«міняйло»
одмі́нок
«потворна дитина, хвора на рахіт»
одмінча́
перемі́на
пере́мінка
«переодягання, перерва»
перемінли́вий
перемі́нний
перемі́нник
«той, хто замінює іншого на роботі»
перемінчи́вий
підмі́на
підмі́нний
підмі́нок
«підмінена дитина»
підмінча́
поперемі́нний
приміни́тися
«пристосуватися»
промі́н
«обмін»
промі́на
«тс.; завдаток Нед»
промі́нне
«те, що береться за розмін»
ро́змі́н
розмін»
хвора на рахіт; чортеня
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мяня́ць | білоруська |
| меня́ | болгарська |
| měnjeć | верхньолужицька |
| gamains «тс.» | готська |
| mein «облудний» | давньоверхньонімецька |
| mēníḥ «помста» | давньоіндійська |
| мѣняти | давньоруська |
| *mеі- «міняти» | індоєвропейська |
| commūnis «загальний, звичайний» (‹commoinis) | латинська |
| maîna «тс.» | латиська |
| мени | македонська |
| měniś | нижньолужицька |
| měnjaś | нижньолужицька |
| mieniać | польська |
| mienić się | польська |
| měnjati | праслов’янська |
| меня́ть | російська |
| ме́нити | сербохорватська |
| ménjati | словенська |
| мѣнити | старослов’янська |
| менува | українська |
| мијèнити | українська |
| měniti | чеська |
| cлц. meniť | чеська |
| měniti | ? |
| měna «зміна» | ? |
| máyate «міняє» | ? |
рци «кажи»
форма 2-ї ос. одн. наказового способу від ректи́ «казати, говорити» (див.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
рціт
«кажіть»
я
«кажу»
изме́ні «штани»
очевидно, запозичення з болгарської мови;
болг. [изме́ни] «спідні штани» пов’язане з [измя́на] «білизна», изменя́ «зміню, поміняю», похідними від меня́ «міняю», спорідненим з укр. міня́ти;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| изме́ни «спідні штани» | болгарська |
| изменя́ «зміню, поміняю» | болгарська |
| меня́ «міняю» | болгарська |
| измя́на | болгарська |
| міня́ти | українська |
явза́ «самолюбство, егоїзм»
не зовсім ясне;
можливо, експресивне нерегулярне утворення від займенника я (див.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
явза́тися
«бути егоїстичним»
явза́ч
«егоїст»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| я | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України