ЛУПАК — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
лупа́ти «відбивати частини від цілого, колупати; віддирати верхній шар; розбивати, ламати; [дуже боліти Me, МСБГ; підмивати (берег) МСБГ]»
псл. lupati «відламувати, відбивати»;
розглядається як новий ітератив до lupiti «лупити, обдирати, лущити» (Sławski V 320–324);
може бути зіставлене з лит. lùpti «бити, хльостати», дінд. lumpáti «ламає, ушкоджує», lopayati «ушкоджує», можливо, і з гр. λύπη «смуток, скорбота», λυπρός «смутний, скорботний, жалюгідний»;
далі зіставляється з дінд. rúpyati «відчуває біль у животі», лат. rumpo «розриваю, руйную», укр. [ру́пити] «непокоїти»;
пов’язується також (Machek ESJČ 344; Skok II 332) із звуконаслідувальним псл. luръ, хluръ, хоча тут могло мати місце і вторинне зближення;
п. łupać «розбивати», ч. loupati «лускати, лущити; сильно боліти», lupati «тріскати», ст. lúpati «розбивати, плюндрувати», слц. lúpat’ «боліти», вл. łupać «скубти; товкти», схв. лу́пати «тріскати; ламати, розбивати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
залу́п
«лопата»
лу́павка
«зазубрина на косі»
лупа́к
«сланець; колотий неотесаний камінь МСБГ; обрізки дерева; (перен.) грубіян, неотеса тж»
лу́пак
«надбита люлька О»
лу́паний
«битий, колотий»
лу́паниці
«дрова»
лу́паниця
«колода»
лупа́тися
«тріскатися, розколюватися»
лупе́ць
«сланець»
лу́пкавка
«коса нерівної товщини, яка легко ламається»
лупки́й
«який легко розколюється»
лупли́вий
лупни́й
«тс.»
лу́пок
«тс.»
перелупи́й
«розділений навпіл; двоколірний»
перелупи́ти
«переламати, перебити»
улупи́ти
«утекти»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| łupać «скубти; товкти» | верхньолужицька |
| λύπη «смуток, скорбота» | грецька |
| λυπρός «смутний, скорботний, жалюгідний» | грецька |
| lumpáti «ламає, ушкоджує» | давньоіндійська |
| lopayati «ушкоджує» | давньоіндійська |
| rúpyati «відчуває біль у животі» | давньоіндійська |
| rumpo «розриваю, руйную» | латинська |
| lùpti «бити, хльостати» | литовська |
| łupać «розбивати» | польська |
| lupati «відламувати, відбивати» | праслов’янська |
| lupiti «лупити, обдирати, лущити» | праслов’янська |
| luръ | праслов’янська |
| хluръ | праслов’янська |
| лу́пати «тріскати; ламати, розбивати» | сербохорватська |
| lúpat' «боліти» | словацька |
| ру́пити «непокоїти» | українська |
| loupati «лускати, лущити; сильно боліти»«тріскати» | чеська |
| lupati «лускати, лущити; сильно боліти»«тріскати» | чеська |
| lúpati «розбивати, плюндрувати» (ст.) | чеська |
лупи́ти «обчищати, обдирати; висиджувати (пташенят); брати непомірно високу плату; грабувати; вишкіряти (зуби); вирячувати (очі)»
псл. lupiti «знімати шкірку, лускати, лущити; (перен.) грабувати»;
споріднене з лит. laupýti «руйнувати; обдирати; грабувати», lаũрti «чистити», лтс. làupît «лущити; грабувати», лит. lùpti «знімати оболонку; грабувати; орати», лтс. lupt «лупити; лущити», далі з двн. loub «листя», louft «кора, лико»;
іє. *leup-/loup- «лупити» від кореня *leu«відокремлювати», звідки також псл. lubъ, укр. луб;
здебільшого псл. lupiti «чистити» і lupiti (lupati) «бити» вважаються етимологічно тотожними;
р. лупи́ть «знімати шкірку, шкіру, кору, шкаралупу; лускати, лущити; брати дорого; грабувати», бр. лупі́ць «тс.», др. лупити «грабувати, лупити», п. łupić «здирати (шкірку, шкіру, кору, оболонку); грабувати», ч. loupit «грабувати; [лускати, лущити]», слц. lúpit’ «грабувати; знімати оболонку», вл. łupnyć «лущити, знімати оболонку», нл. łupiś, болг. [лу́пя] «знімати верхній шар; здирати; висиджувати», лю́пя «висиджувати; [лущити, здирати кору]», м. лупам «здирати кору; лускати, лущити; чистити; висиджувати», схв. лу́пити «знімати шкірку, лущити», слн. lúpiti, lupíti «знімати шкірку, шкаралупу; лускати, лущити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́лупити
«вилущити; вивести, народити; витріщити (очі); [визубрити]»
ви́лупитися
ви́лупок
«дитина; людина; [настирливий, зарозумілий хлопчак Ж]»
(знев.)
вилупча́
«тс.»«докопатися»
залу́п'ястий
«криворотий»
за́лупча́cтий
«з халявою, що вивертається»
(про чобіт)
за́лу́пчи́стий
«тс.»
злу́пок
«залишок після облуплювання Ж; підрубок дерева для виготовлення люльки; у гребінників -- пориста маса під периферією рога»
луп
«грабіжник; здохла тварина, з якої зняли шкіру Бі»
луп'я́к
«облуплена тварина»«шкуродер»
лу́па́
«(у волоссі на голові); [лушпина Ж; луска]»
лупа́к
«крупні висівки»
лупа́нище
«стара, обдерта, запущена хата»
лупа́ня
«тс.»
лупа́тий
«вирячкуватий»«стручкуватий; з шкаралупою; (у сполученні [л-та капуста]) з великим листям»
лупе́жник
«розбійник»
лупе́ха
«відрубок дерева для виготовлення люльки; у гребінників -- пориста маса під периферією рога»«луска, шкірка, лушпайка; кора берези О; вилущені стручки гороху О»
лупи́p
«шкуродер»
лупи́тиса
«червоніти від сорому»
(-си)] МСБГ
лупи́тися
«лущитися; виходити з яйця; народжуватися; [спадати (про кору)]»
лу́пі́ж
«шматки дерева, з яких зідрана кора Г, ВеЗн; здирництво Ж»
лупії́вка
«житло шкуродера; бойня»
лупі́й
«шкуродер; лихвар; машина для обдирання листя з качанів кукурудзи МСБГ»
лупі́йка
«дружина шкуродера; шкуродерка»
лупі́йство
«здирництво»
лупіна́тий
лупі́шки
«лушпиння картоплі»
лу́пка
«биття; [облізла або поїдена міллю бараняча шапка]»
лупле́ний
«очищений від лушпайок»
луплі́нка
«здирання кори із зрубаних дерев»
луплі́нник
«той, хто обчищає качани кукурудзи»
луплі́ння
«обдирання (шкірки, шкарплупи, кори)»
лупни́стий
«тс.»
налупи́ти
«начистити; (вульг.) народити»«наклюнутися»
не́лупка
«картопля, зварена нечищеною»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лупі́ць «тс.» | білоруська |
| лу́пя «знімати верхній шар; здирати; висиджувати» | болгарська |
| лю́пя «висиджувати; [лущити, здирати кору]» | болгарська |
| łupnyć «лущити, знімати оболонку» | верхньолужицька |
| loub «листя» | давньоверхньонімецька |
| louft «кора, лико» | давньоверхньонімецька |
| лупити «грабувати, лупити» | давньоруська |
| *leup-/loup- «лупити» | індоєвропейська |
| *leu «відокремлювати» | індоєвропейська |
| làupît «лущити; грабувати» | латиська |
| lupt «лупити; лущити» | латиська |
| laupýti «руйнувати; обдирати; грабувати» | литовська |
| lаũрti «чистити» | литовська |
| lùpti «знімати оболонку; грабувати; орати» | литовська |
| лупам «здирати кору; лускати, лущити; чистити; висиджувати» | македонська |
| łupiś | нижньолужицька |
| łupić «здирати (шкірку, шкіру, кору, оболонку); грабувати» | польська |
| lupiti «знімати шкірку, лускати, лущити; (перен.) грабувати» | праслов’янська |
| lubъ | праслов’янська |
| lupiti «чистити» | праслов’янська |
| lupiti | праслов’янська |
| lupati | праслов’янська |
| лупи́ть «знімати шкірку, шкіру, кору, шкаралупу; лускати, лущити; брати дорого; грабувати» | російська |
| лу́пити «знімати шкірку, лущити» | сербохорватська |
| lúpit' «грабувати; знімати оболонку» | словацька |
| lúpiti «знімати шкірку, шкаралупу; лускати, лущити» | словенська |
| lupíti «знімати шкірку, шкаралупу; лускати, лущити» | словенська |
| луб | українська |
| loupit «грабувати; [лускати, лущити]» | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України