ЛУНАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, повʼязане з гуді́ти, густи́ (псл. *gǫd-ti ‹*gond-);

первісною могла бути форма гуну́ти з *gǫ(d)nǫti;

форми гуна́ти, гуна́ могли виникнути пізніше під впливом луна́ти, луна́;

значення «відгомін» могло виникнути внаслідок давнього перенесення значення із зорової сфери на слухову («світло; відображення світла» › «відображення звуку, відгомін»);

розглядається також як звуконаслідувальне утворення, пов’язане з лу́снути (Преобр. І 478), у такому разі могло б бути результатом дальшого спрощення приголосних у псл. [*lusna], укр. [лусна́] «луна»;

можливо, пов’язане з псл. luna «місяць; світло; відблиск»;

не зовсім ясне;

р. [луна́] «відгомін», [лу́нуть] «ударити, хлопнути, вистрілити», бр. [луна́] «відгомін», луна́ць «звучати, линути»;

псл. luna «світло, блиск, відблиск; місяць (планета); райдуга»;

споріднене з прус. lauxnos «зірки», лат. lūna «місяць (планета; міра часу); блиск місяця», сірл. lūan «світло, місяць», далі з ав. raōχšna «блискучий, сяючий», свн. liehsen «ясний», гр. λύχvoς «світильник», вірм. Іusin «місяць», а також з р. луч, дінд. rōcaḥ «світло», ав. raōčah- «світло, блиск»;

іє. *louksnā, форма жін. р. прикметника *louksno-/ leuksno- «блискучий, сяючий», похідного від *leuk- «світити; ясний, блискучий, сяючий»;

як назва місяця іє. *louksnā виникло в результаті табуїстичної заміни давнішої назви іє. *mēns-, звідки псл. *mesęcь, укр. мі́сяць;

заборона вживання первісної назви грунтувалася на віруванні про магічні властивості місяця;

р. луна́ «місяць (планета); (заграва, відблиск на небі; промінь світла]», [лунь] «тьмяне світло», [луни́ть] «розвиднятися; кидати тьмяний відблиск», бр. [луна́] «невелика хмарка», [лунь] «хмара», др. луна «місяць (планета)», п. łuna «відблиск сильного світла, вогню; [райдуга]», ч. luna «місяць», ст. luna «промінь, світло, відблиск; місяць», слц. luna «місяць», полаб. lau̯nə, lai̯nə, болг. луна́, м. луна, схв. лу́на, [lūnȁ] «тс.», [lȗna] «райдуга», слн. lúna «місяць», стсл. лоуна «тс.»;