ЛУНАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
гуна́ти «відгукатися (про звук), лунати»
очевидно, повʼязане з гуді́ти, густи́ (псл. *gǫd-ti ‹*gond-);
первісною могла бути форма гуну́ти з *gǫ(d)nǫti;
форми гуна́ти, гуна́ могли виникнути пізніше під впливом луна́ти, луна́;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гуна́
«луна»
гуна́вщина
«сильний крик»
гуни́ти
«гудіти»
гуну́ти
«загудіти, крикнути; кинутися»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
гуді́ти | ? |
густи́ (псл. *gǫd-ti ‹*gond-) | ? |
гуну́ти | ? |
гуна́ти | ? |
гуна́ | ? |
луна́ти | ? |
луна́ | ? |
луна́ «відгомін, відголосок»
значення «відгомін» могло виникнути внаслідок давнього перенесення значення із зорової сфери на слухову («світло; відображення світла» › «відображення звуку, відгомін»);
розглядається також як звуконаслідувальне утворення, пов’язане з лу́снути (Преобр. І 478), у такому разі могло б бути результатом дальшого спрощення приголосних у псл. [*lusna], укр. [лусна́] «луна»;
можливо, пов’язане з псл. luna «місяць; світло; відблиск»;
не зовсім ясне;
р. [луна́] «відгомін», [лу́нуть] «ударити, хлопнути, вистрілити», бр. [луна́] «відгомін», луна́ць «звучати, линути»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
відлу́ння
відлу́нок
відлу́нювати(ся)
лун
луна́ння
«відголоски»
луна́стий
луна́ти
«звучати; відкликатися»
(про звук)
луна́тись
луни́тися
«відлунюватися»
лунки́й
лу́но
лунь
«тс.»
перелу́нюватися
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
луна́ «відгомін» | білоруська |
луна́ць «звучати, линути» | білоруська |
*lusna | праслов’янська |
luna «місяць; світло; відблиск» | праслов’янська |
луна́ «відгомін» | російська |
лу́нуть «ударити, хлопнути, вистрілити» | російська |
лу́снути | українська |
лусна́ «луна» | українська |
луна́ «відблиск, заграва»
псл. luna «світло, блиск, відблиск; місяць (планета); райдуга»;
споріднене з прус. lauxnos «зірки», лат. lūna «місяць (планета; міра часу); блиск місяця», сірл. lūan «світло, місяць», далі з ав. raōχšna «блискучий, сяючий», свн. liehsen «ясний», гр. λύχvoς «світильник», вірм. Іusin «місяць», а також з р. луч, дінд. rōcaḥ «світло», ав. raōčah- «світло, блиск»;
іє. *louksnā, форма жін. р. прикметника *louksno-/ leuksno- «блискучий, сяючий», похідного від *leuk- «світити; ясний, блискучий, сяючий»;
як назва місяця іє. *louksnā виникло в результаті табуїстичної заміни давнішої назви іє. *mēns-, звідки псл. *mesęcь, укр. мі́сяць;
заборона вживання первісної назви грунтувалася на віруванні про магічні властивості місяця;
р. луна́ «місяць (планета); (заграва, відблиск на небі; промінь світла]», [лунь] «тьмяне світло», [луни́ть] «розвиднятися; кидати тьмяний відблиск», бр. [луна́] «невелика хмарка», [лунь] «хмара», др. луна «місяць (планета)», п. łuna «відблиск сильного світла, вогню; [райдуга]», ч. luna «місяць», ст. luna «промінь, світло, відблиск; місяць», слц. luna «місяць», полаб. lau̯nə, lai̯nə, болг. луна́, м. луна, схв. лу́на, [lūnȁ] «тс.», [lȗna] «райдуга», слн. lúna «місяць», стсл. лоуна «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
лун
«відблиск, заграва»
лу́на
«затишок, порядок; чистота (після побілки)»
луна́ти
«відблискувати»
луна́тися
луни́тися
«тс.»
луно
лунь
«тс.»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
raōχšna «блискучий, сяючий» | авестійська |
raōčah- «світло, блиск» | авестійська |
луна́ | білоруська |
лунь | білоруська |
луна́ | білоруська |
лунь | білоруська |
луна́ | болгарська |
Іusin «місяць» | вірменська |
λύχvoς «світильник» | грецька |
rōcaḥ «світло» | давньоіндійська |
луна | давньоруська |
луна | давньоруська |
*louksnā | індоєвропейська |
*louksno-/ leuksno- «блискучий, сяючий» | індоєвропейська |
*leuk- «світити; ясний, блискучий, сяючий» | індоєвропейська |
*louksnā | індоєвропейська |
*mēns- | індоєвропейська |
lūna «місяць (планета; міра часу); блиск місяця» | латинська |
луна | македонська |
lau̯nə | полабська |
lai̯nə | полабська |
łuna «відблиск сильного світла, вогню; [райдуга]» | польська |
luna «світло, блиск, відблиск; місяць (планета); райдуга» | праслов’янська |
*mesęcь | праслов’янська |
lauxnos «зірки» | прусська |
луч | російська |
луна́ «місяць (планета); (заграва, відблиск на небі; промінь світла]»«тьмяне світло»«розвиднятися; кидати тьмяний відблиск»«невелика хмарка»«хмара»«місяць (планета)» | російська |
лунь | російська |
луни́ть | російська |
лунь | російська |
луни́ть | російська |
лу́на | сербохорватська |
lūnȁ «тс.» | сербохорватська |
lȗna «райдуга» | сербохорватська |
liehsen «ясний» | середньоверхньнімецька |
lūan «світло, місяць» | середньоірландська |
luna «місяць» | словацька |
lúna «місяць» | словенська |
лоуна «тс.» | старослов’янська |
мі́сяць | українська |
luna «місяць» | чеська |
luna «промінь, світло, відблиск; місяць» (ст.) | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України