ЛИ — ЕТИМОЛОГІЯ

пор. підсилювальні частки лит. -li (nùli «тепер», nù «тс.»), лтс. -lei (nulei «аж тепер», nu «тепер»);

функція розділового сполучника розвинулась у праслов’янський період на основі повторюваного енклітичного вживання li як питальної частки (пор. р. розм. Куда итти? Сюда ли, туда ли?), що, в свою чергу, ґрунтується на її функціонуванні як виділювальної, узагальнюючої і підсилювальної частки;

псл. И (‹ *lei) «або», (енкл.) li...li «чи...чи», споріднене з le «тільки»;

р. енкл. ли... ли (ль...ль) «чи... чи», др. ли (спол.) «або», ли...ли «чи...чи», стсл. ли, ли...ли «тс.»;

очевидно, запозичення з російської мови;

р. навря́д виникло, можливо, в результаті злиття прийменника на з прислівником вряд «сумнівно», значення якого розвинулось на ґрунті виразу вряд ли «тс.», в якому прислівник вряд утворений з прийменника в та іменника ряд, первісно мав значення «схоже, до речі, якраз» і який разом з часткою ли спочатку мав питальний характер, що поширювався на все речення з цим виразом;

бр. наўра́д;

результат злиття перших двох компонентів питального звороту др. не уже ли «невже»;

р. неу́ж, бр. няўжо́;

результат злиття питального виразу др. не уж(е) ли «невже» і частки ж;

р. неуже́ли, [неу́жли́], бр. [неўжо́ж];

псл. neže li «ніж», що складається з neže «ніж» і li, якому відповідає укр. [ли] «чи»;

р. болг. не́жели, бр. [ни́жли], др. нежели, п. niżeli «ніж, як», niżli «тс.», ч. nežli «ніж; перш ніж, до того як», вл. нл. nježli «ніж», стсл. нєжє ли «тс.»;

очевидно, псл. *e-li (*o-li), утворене з *e- (*o-) займенникового походження (о- могло виникнути з е- на східнослов’янському ґрунті, пор. *edinъ › оди́н) і частки -li, збереженої в укр. [ли] «чи»;

р. [о́ле] «навіть, аж, а, але», [о́ли, о́лни, о́льно] «тс.», [о́линь] «навіть», [о́лна] «хіба, якщо, коли», [о́лно, о́лны] «тс.», [ольни́] «так що, аж», др. оли «коли, поки, якщо, так що, вже, аж до», ольно «якщо, так що», ольни, ольны «тс.»;

результат стягнення і редукції виразу др. либо нѣ (укр. ст. либо нѣ) «або ні»(вживаного спочатку постпозитивно), в якому сполучник др. укр. ст. либо (р. ли́бо) «або» містить у своєму складі розділовий сполучник ли і частку бо;

р. [либо́] «можливо, мабуть», п. [liboje] «мабуть, імовірно»;

псл. lyžьka ‹ *lūzьka «тс.», паралельне *lъžъka ‹ *lužьka, відбитому в укр. ло́жка;

менш переконлива думка (Дзендзелівський УЗЛП 85 – 87) про розвиток початкового ли, як і ло, з цсл. lъ;

припущення про спорідненість з ли́жа (Mikkola Berühr. І 137) необґрунтоване;

р. [лы́жка] «ложка», бр. лыжка, п. łyżka, [łeżka], ч. слц. [lyžka] «тс.»;

очевидно, результат злиття і закономірного фонетичного розвитку прислівника др. селико «стільки», утвореного із займенникових основ се, ли і ко, та частки займенникового походження др. си (букв. «собі»), тієї самої, що і в словах десь, якось та ін;

первісно могло означати «стільки собі, так собі»;