КИЛ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
кил «гірська порода, різновид вибільних глин у Криму і на Кавказі»
запозичення з турецької мови;
тур. kil «кил» походить від перс. gel «глина; болото, багнюка»;
р. кил, бр. кіл «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кіл
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кіл «тс.» | білоруська |
| gel «глина; болото, багнюка» | перська |
| кил | російська |
| kil «кил» | турецька |
кіль «основний брус по довжині судна»
запозичення з голландської або німецької мови;
гол. kiel «кіль», нвн. Kiel «тс.», очевидно, споріднені з двн. днфранк. kela «горло», дірл. gelim «ковтаю», псл. glъtati «глитати»;
для німецького слова не виключене також скандинавське походження (пор. етимологічно пов’язані дісл. kjǫlr «кіль», ісл. kjölur, норв. kjøl, шв. köl, дат. køl «тс.»);
р. киль, бр. кіль, п. kil, болг. кил;
Фонетичні та словотвірні варіанти
киль
«тс.»
кілюва́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кіль | білоруська |
| кил | болгарська |
| kiel «кіль» | голландська |
| kela «горло» | давньоверхньонімецька |
| gelim «ковтаю» | давньоірландська |
| kjǫlr | давньоісландська |
| køl | датська |
| kjölur | ісландська |
| Kiel «тс.» | нововерхньонімецька |
| kjøl | норвезька |
| kil | польська |
| glъtati «глитати» | праслов’янська |
| киль | російська |
| köl | шведська |
| kela «горло» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України