ДЯДЬКУ — ЕТИМОЛОГІЯ

похідне від дід¹, псл. dědъ;

вважається евфемізмом (Фасмер І 494; Зеленин 2, 97), однак, як свідчать відповідні факти з інших слов’янських мов, слово пов’язане з дохристиянськими віруваннями слов’ян, обожнюванням духів предків, у яких бачили покровителів домашнього вогнища;

зведення до дя́дько, [дє́дько] (Кобилянський Мовозн. 1980/1, 42–43) непереконливе;

р. [де́дка] «домовик», [де́душка] «тс.», [ди́тка] «чорт, привид», бр. дзе́дка «домовик», п. [dziadzi] «чорти», ч. заст. děd «домовик», ст. dědek «тс.», слц. dedkovia (мн.) «домовики, духи предків, що охороняють дім», болг. [диде́ин] «злий дух, що приходить за померлим на 40-й день після його смерті», диде́йко «упир»;

результат давньоруської видозміни форми дѣдя «дідусь» у дитячій мові;

припускається, що в минулому це слово мало значення «батько»;

р. дя́дька, дя́дя, [дя́дина, де́дина], бр. дзя́дзька, дзя́дзіна, др. дядя, дядько, дядьковичь, п. [dziadzia, dziadzio, dziadko, dziadz’ko] «дядько» (з бр. і укр.);