ГУГНІТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
гугни́ти «розмовляти в ніс»
псл. gǫgъnati;
можливо, споріднене з гр. γογγύξω «бурмочу, мимрю», дінд. gūñjati «бурмоче»;
іє. *gou-(n-) «гукати» звуконаслідувального походження;
р. гугня́вить, бр. гугня́віць, др. гугнати, п. gęgać «гугнявити; гоготати», ч. huhňati «гугнявити», слц. huhňať, chuchňať, болг. гъ́гна, м. ганголи, схв. hunkati «тс.», слн. gognjáti «заїкатися», стсл. гѫгънивъ «гугнявий»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вигнавий
ву́гна́вець
ву́гнавий
ву́гна́вка
ву́гнати
вугнова́тий
вугнота́вий
вугнота́ти
«тс.»
гу́гна́вець
«гугнявий»
гу́гна́вий
гугна́ти
гугни́вий
гугні́ти
гугнути
гугня́вий
гугня́вити
гугня́віти
гугня́вка
гу́нька
«та, що говорить у ніс»
гунька́вий
гуня́вий
гу́ня́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гугня́віць | білоруська |
| гъ́гна | болгарська |
| γογγύξω «бурмочу, мимрю» | грецька |
| gūñjati «бурмоче» | давньоіндійська |
| гугнати | давньоруська |
| *gou-(n-) «гукати» | індоєвропейська |
| ганголи | македонська |
| gęgać «гугнявити; гоготати» | польська |
| gǫgъnati | праслов’янська |
| гугня́вить | російська |
| hunkati «тс.» | сербохорватська |
| huhňať | словацька |
| chuchňať | словацька |
| gognjáti «заїкатися» | словенська |
| гѫгънивъ «гугнявий» | старослов’янська |
| huhňati «гугнявити» | чеська |
гуготі́ти «одноманітно, глухо звучати»
звуконаслідувальні утворення, близькі до вигуку гу;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гу́гіт
«гудіння»
гугнати
«воркувати»
гугні́ти
«глухо звучати; воркувати»
гугноті́ти
«воркувати»
гугон
«глухий звук»
гугоні́ти
«гуготіти; [глухо гудіти; воркувати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гу | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України