ГИР — ЕТИМОЛОГІЯ

значення «лаятися, бурчати» (про людей) – переносні;

звуконаслідувальне утворення, що могло розвинутися з початкового *һr як максимально наближеної імітації собачого гарчання;

р. [гырча́ть] «гарчати; бурчати», бр. гы́ркаць «гарчати; бурчати, гримати»;

запозичення з угорської мови;

уг. hír «звістка, чутка; слава; репутація», híres «славний» етимологічно неясне;

п. [hyr] «слава, розголос», слц. chýr «чутка; репутація»;

ч. hýřiti «пити-гуляти; бути багатим на щось» (заст. hýrati «тс.»), ст. hýřiti «грішити, помилятися, блукати», слц. hýriť «пити-гуляти, розкошувати (марнотратно жити); бути багатим на щось» в одному значенні зіставляються з лтс. gūrât «повільно рухатися; ледарювати», в другому виводяться від двн. irrôn «блукати, вводити в оману; помилятися», повʼязаного з двн. іrrі «гнівний; (пізніше) заблуканий», спорідненим з лат. erro «заблудитися; помилитися»;

запозичення з словацької і старочеської мов;

близькі значення мають також слова з деякими іншими голосними або початковими приголосними звуками типу гар, гир, вуркота́ти, туркота́ти;

подібні (споріднені або паралельні) утворення є також в інших індоєвропейських мовах: лит. gurgti «булькотіти; бурчати (про живіт)», лтс. gurkstêt «тріскотіти, сичати, скрекотати», нвн. gurren «воркувати; мурчати»;

звуконаслідувальні утворення до обʼєктивно різних звуків;

р. [гург] (вигук для передачі грому), [гу́ргать] «стукотіти, гриміти; бурчати», [гу́ркать] «звати; говорити», п. hurkot «гуркіт, стукіт», hurkotać «гуркотіти, стукотіти» (можливо, з укр.), hur-hur (вигук для передачі гарчання собаки), (каш.) [gurgœt] «бурчання», ч. (мор.) [hurgat] «воркувати», слц. [hurkat] «тс.», [hurt] «гуркіт», вл. hurkać «воркувати», нл. hurkaś, churkaś, hurkotaś, слн. gurgáti «тс.»;

очевидно, запозичення з перської мови;

припущення про прасловʼянське походження і звʼязок з р.-цсл. гворъ «пухир», схв. гура «горб» (Потебня РФВ 3, 164) викликає сумнів;

шляхи проникнення слова і безпосередня основа запозичення не зʼясовані;

перс. giran «важкий» споріднене з ав. gouru-, дінд. gurúh, гр. βαρύς, гот. kaurus «тс.»;

р. ги́ря, ст. гыря, гиря (XV – XVI ст.), бр. гі́ра, болг. га́ри (тільки мн.) «гімнастичні гирі» (з рос.);

рум. hîrcă «череп, голова», молд. хыркэ «тс.» – з укр;

непереконливе з семантичного погляду повʼязання п. gira, giera з нім. ст. Gehr «спис» (Karłowicz SWO 180; SW І 825), що передбачало б запозичення укр. [ги́ра] в польської мови;

далі зіставляється з схв. гура «горб, наріст», слн. gura «потовщення з смоли», лит. gurẽlis «кулька», гр. γῡρός «круглий, зігнутий»;

можливо, повʼязане з п. [gira] (презирл.) «велика, незграбна нога, нога тварини», [giéra] «тс.», слц. [hýra] «ґуля», слн. gir «сук»;

неясне;

р. [ги́ря] «коротка стрижка; підстрижена людина, голова; морда, пика» (з укр.?);

польське посередництво було можливе лише в той період, коли в польській мові вигук виступав у формі hyrá і ще зберігав значення, властиве йому в німецькій мові;

нім. híeráuf «на це; сюди вгору» утворилося з прислівника hier «тут», спорідненого з псл. sь «цей», укр. сей, і прийменника auf «на, вгору», спорідненого з гр. ὕπό «під», дінд. úpa «напроти, до, при»;

можливо, через польське посередництво запозичене з німецької мови;

п. [hyro] (вигук, яким примушують коня подати назад);

менш обґрунтоване повʼязання (Преобр. І 123) з п. gryka «гречка» або рум. hrişcă «тс.»;

очевидно, похідне від ги́ря «коротко підстрижена, безволоса, гола голова», оскільки ця пшениця безоста;

р. [гирка] «тс.» (з укр.?), п. [girka] «тс.» (з укр.?);

очевидно, повʼязане з [ги́ря] «голена людина», вжитим як синонімічно-табуїстична назва смерті, зображуваної у вигляді кістяка з голим черепом (гирею);

складне слово з неясною першою частиною (можливо, пов’язаною з мацапу́ра) і другою, тотожною з [ги́ря] (знев.) «голова; брита голова; коротко острижена людина» (пор. [ги́рявий] «із стриженою, бритою головою»);