ВИХОРОМ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. ѵіхrъ, пов’язане з vixati, іє. *uei- «крутити, гнути»;

очевидно, споріднене з лит. víesulas «вихор», лтс. veĩsuôls «тс.»;

може бути й результатом контамінації псл. viti і vějau (Holub–Kop. 416);

можливість пов’язання з іє. *vēi- «віяти» допускає також Ільїнський (ИОРЯС 20/3, 77);

звукова форма ві́хор є результатом зближення з ві́хола;

р. вихрь «вихор (вітер)», ви́хорь «тс.», вихо́р «чуб», бр. ві́хар «вихор (вітер)», віхо́р «тс.; чуб», др. вих(ъ)ръ «вихор (вітер)», п. wicher «вихор; чуб», ч. vichr «вихор (вітер)», слц. víchor, víchrica, вл. wichor, нл. wichar, болг. ви́хър, м. виор, схв. вȕхар, вȕхā, вȕхор, вȕхōр, слн. vihár «тс.», víher «кучер», стсл. вихръ;

неясне;

загальноприйнятої етимології не має, пов’язується з ви́ти «крутити», вихор (Ващенко 14–15; Преобр. І 86–87), причому допускається зв’язок із вихля́ти, р. вихля́ть, слн. vihljáti «віяти, ворушити»;

зіставлялось також з лит. viskéti «рухатися» (Būga RR I 491);

форма [віхну́ти] «хитнути» є результатом зближення з [віхну́ти] «майнути»;

р. [виха́ть] «зрушувати, викривляти», бр. віха́ць «хитати», др. вихати;

неясне;

можливо, пов’язане з ви́хор, ви́хорити;

очевидно, похідне від того самого кореня, що й ві́яти, псл. *věti;

споріднене з лит. víesulas «вихор», лтс. veĩsuôls «тс.», іє. *uei-s- «вити, дути»;

фонетичні форми з ви зумовлені зближенням з ви́хор, виха́ти;

п. wicholić «валити, крутити» (з укр.?);

пов’язане з [віхтелиця] «тс.», частково зближеним з ви́хор;