ВЕРЕЩАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *verz-/*v^ьrz-;

мабуть, звуконаслідувальне утворення, паралельне до укр. ве́реск, вереща́ти та його відповідників;

недостатньо обґрунтоване пов’язання (Holub – Kop. 424) з псл. *v^ьrzti, *otъv^ьrzati «відчиняти (двері)»;

р. [верезжа́ть] «верещати, верескливо плакати; свистіти», [верезгну́ть] «тс.», [ве́резг] «вереск», ч. vrzati «скрипіти»;

псл. *verskъ «крик», паралельне до *verzgъ, *verzati;

звуконаслідувальне утворення, яке вважається спорідненим з лит. verkti «плакати», vérkauti «кричати»;

хитання ск/зг в деяких слов’янських мовах пояснюється експресивним характером слова;

р. [вереща́ть, верескну́ть], бр. ве́раск, др. Ве́рескъ, п. wrzask, ч. vřesk, vřeskot, слц. vresk, vreskot, вл. wrjesk, wrjeskot, нл. wrjask, wrjaskot, болг. вря́сък, м. врескот, вресок, схв. ври́сак, слн. vrisk;

очевидно, запозичення з польської мови;

виведення безпосередньо від укр. верещати (Brückner 606) необґрунтоване;

п. wereszczaka, wereszczak «свіже смажене сало в соусі з цибулею» пов’язують з прізвищем Верещак, (кухар польського короля Августа III);

бр. верашча́ка «вид страви»;

р. [вереща́га] «яєчня; страва з свинини; жарений судак»;

очевидно, результат контамінації слів вере́ск, вереща́ти (або верзти́) і горла́нь, горла́ти;

[е;

можна думати, що це усічена форма наказового способу говори́, але не виключається й те, що це скостеніла форма праслов’янського дієслова voriti «говорити, бурчати, галасувати», спорідненого з псл. *vьrati/*vьrěti «говорити, шептати», укр. ворча́ти, [во́ркати] «бурчати», воркота́ти, вереща́ти, р. врать «брехати», п. wrzawa «шум, крик, гармидер», wrzask «крик, гамір, галас», болг. вря́ва «шум; [слово, говір]»;

усі ці слова могли мати початок у звуконаслідувальному іє. *u(е)rē- «говорити»;

очевидно, результат семантичної видозміни пороща́ти (порощи́ти) «стукати, ударяти», зближеного з вереща́ти, крича́ти;