ВЕЛЕНЕ — ЕТИМОЛОГІЯ
веле́нь «сорт цупкого паперу високо1 якості»
запозичення з французької мови;
фр. vélin «тонкий пергамент, велень, веленевий» (букв. «телячий») походить від лат. vitulīnus «телячий», пов’язаного з vitulus «теля»;
виводиться також (Dauzat 742) від фр. ст. vel, veel (фр. veau) «теля», джерелом якого є лат. vitulus «тс.»;
р. веле́нь, бр. веле́невы, п.welin, ч. velín, болг. веле́н;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| веле́невы | білоруська |
| веле́н | болгарська |
| vitulīnus «телячий» | латинська |
| vitulus «тс.» | латинська |
| веле́нь | російська |
| п.welin | українська |
| vélin «тонкий пергамент, велень, веленевий» (букв. «телячий») | французька |
| vel | французька |
| velín | чеська |
| vitulus «теля» | ? |
| vel | ? |
| veau «теля» | ? |
ве́лет
загальноприйнятої етимології не має;
можливо, пов’язане з стсл. велии, укр. вели́кий (Brückner AfSlPh 42, 138);
зіставлялося з слат. Veletabi, назвою західнослов’янського племені у Мекленбурзі (Mikl. EW 394, за Шафариком), з лат. valēre «бути сильним» (Walde –Hofm. II 464; Fick І 541), з дірл. flaith «володіння» (Schachmatow AfSlPh 33, 87–89), з псл. *voldti «володіти», лит. veldeti «тс.», valdýti «керувати» (Критенко Вступ 520) та ін;
р. [ве́лет, волот], бр. во́лат «богатир», др. волотъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ве́лень
велете́нський
ве́летень
ве́летка
ве́летній
вели́нний
«дуже великий»
ве́лит
ве́литень
вели́тський
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| во́лат «богатир» | білоруська |
| flaith «володіння» | давньоірландська |
| волотъ | давньоруська |
| valēre «бути сильним» | латинська |
| veldeti «тс.» | литовська |
| ве́лет | російська |
| Veletabi | середньолатинська |
| велии | старослов’янська |
| вели́кий | українська |
| волот | українська |
| *voldti «володіти» | ? |
| valdýti «керувати» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України