БУЧНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. bъčьka, очевидно, похідне від *bъčь ‹ ‹ *buki (пор. слн. bèč «велика бочка») або від псл. *bъčа;

походження праслов’янських форм остаточно не визначене;

виводяться або з германських мов, зокрема від двн. botahha «бочка, чан, діжка», *butihha, свн. boteche, botech, нвн. Bóttich «чан» (Machek ESJČ 49; Bern. І 105; Weigand DWb 273–274; Mike. EW 25; Брандт РФВ 21, 212; Uhlenbeck AfSlPh 15, 484; Knutsson GL 51–52), герм. *bukjô, швейц.-нім. bücki «діжка, бочка», англ. buck «діжка для води», дангл. bûc «глечик», дісл. búkr «живіт», двн. bûch «тс.» (Stender-Petersen 289–290; Osthoff BB 29, 254; Holthatusen AeWb. 38–39; Младенов 42, 54), бав. Butschen (Kiparsky GLG 213–232; Sławski I 29; Sł. prasł. I 458–159), або з сгр. Βοũττις, βουττίον, пов’язаних з нар.-лат. *buttis (Преобр. І 40; Holub–Kop. 67; Фасмер ИОРЯС 12/2, 205, 223; Vasmer RSl 3, 263), або з лат. *buttis, слат. butica (Brückner 19; Bern. I 105), або, нарешті, вважаються власне слов’янськими утвореннями, пов’язаними з псл. *bouk-/buk-, до якого зводиться й укр. бучни́й (Sadn.– Aitz. VWb. І 209–210), з псл. *bokъ, укр. бік, р. [бокура] «бочка» (Ильинский ИОРЯС 23/2, 211; Шанский ЭСРЯ І 2, 180) чи з псл. *bъk (kj › č), експресивним варіантом (з метатезою приголосних) того самого кореня, що й укр. ку́бок, дінд. kambháḥ, гр. κύμβη, лат. cupa, гр. κύπη (Liewehr 15; Шанский тж);

р. бр. бо́чка, др. бъчьвь «бочка», бъчька «тс., діжка», бочька, бъчелъка, бчелка «тс.», п. beczka, ч. bečka «бочка», bečva «чан», слц. bečka, [bočka, bačka], болг. бъ́чва, м. бочва, схв. бȁчва «бочка», bȅčka «пивна бочка», слн. bečvà, bečka, báčva, р.-цсл. стсл. бъчьвь, бъчька;

виведення ч. bukati безпосередньо з вигуку bu (Holub– Lyer 107) сумнівне;

інший ступінь чергування голосного, можливо, представлений у псл. bykъ, укр. бик;

псл. buk- (buč-) «ричати, ревіти, гудіти, дзижчати», яке зводиться до іє. *bouk-, що є похідним від звуконаслідувального кореня *bu(*beu-,*bou, *bhū-, *bheu-);

споріднене з лит. baũkti «ревіти», bũkauti «тс.», лтс. bũkšêt «глухо гудіти», кімр. bugad (*boukato-) «ревіння», дінд. búkkāraḥ «ревіння лева», búkkati «гавкає», гр. βύκτης «той, що виє», βυκάνη «труба»;

р. [бу́кать] «бухати, глухо звучати, хлопати», [бу́ча́ть] «плакати; ревіти, мукати; гудіти», бр. бу́ча «буча», др. бучати «ревіти, мукати», бучити «тс.», букъ «шум», п. buczeć «гудіти, дзижчати; ревіти», buczny (заст.) «сильний, пишний, бучний», ч. bukati «ухати, кричати (про птаха)», bučeti «ревіти, мукати», слц. búkať, bučať, вл. bučeć «тс.», болг. буча́ «гуджу, шумлю, звучу», м. бучи «реве, шумить, гуркоче, гуде», схв. бу́кати «ревіти, мукати; шуміти», бу́чати «шуміти, гудіти, гриміти», бучан «шумний, бурний», слн. búkati «мукати, ревіти, рохкати», bučáti «гриміти, гуркотіти, рокотіти»;

неясне;

можливо, складне слово, утворене з компонентів веле- «багато, дуже» і бучни́й (див.);