ЧЕ — ЕТИМОЛОГІЯ

результат злиття сполучника а з займенниковим елементом če (че), спорідненим з болг. че «що» (спол.), лат. -que «і», дінд. са, гр. τέ «тс.», ie. *k^ue;

кінцеве -й може бути залишком енклітичної частки і, кінцеве -нь – заперечної частки ні (пор. п. ст. acz nic) або давньої вказівної частки -ni;

бр. [аче́й] «хіба що», [ач] «хоч, якщо», др. ачи «можливо», аче «якщо, хоча», п. ст. acz «будь-» (aczkoli «коли б, якщо б, хоч»), acz nic «принаймні», ч. ст. ač «якщо; хоча», аčе «тс.», вл. hač «хоча», стсл. аче «тс.»;

очевидно, походить від тур. kefçe (kepçe) «ківш, черпак; ополоник, сачок» (з перс. кӓфчӓ «тс.»);

в українських (пд.-зах.) говірках слово втратило кінцеве -че в зв’язку із сприйняттям його як зменшувального суфікса -ча (-чє), як у курча́ [курчє́];

пов’язане із займенниковим елементом čе (че), спорідненим з болг. че «що», лат. -que «і», дінд. са, ав. čа, гр. τέ «тс.», що сягають іє. *q^ue «і»;

кінцевий -й може бути залишком енклітичної частки і, кінцеве -нь – заперечної частки ні;