ВАЛЯ — ЕТИМОЛОГІЯ

Валенти́н

через старослов’янську і, далі, грецьку мову (гр. Βαλεντĩνος, Ουαλεντĩνος) запозичено з латинської;
лат. Valentiānus, Valentinus (чоловіче ім’я) походить від дієслова valēre «бути сильним, мати значення, коштувати», спорідненого з гот. waldan «вистачати», двн. waltan «управляти», можливо, також лит. valdýti «володіти, правити», псл. *volděti, укр. володіти;
р. болг. Валенти́н, бр. Валянці́н, п. Walenty, ч. Valentin, слц. слн. Valentín, стсл. Валеɴътиɴъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

Валенти́на
Ва́лько́
Валя
Леванти́на
Етимологічні відповідники

Слово Мова
Валянці́н білоруська
Валенти́н болгарська
waldan «вистачати» готська
waltan «управляти» давньоверхньонімецька
Valentiānus латинська
valdýti «володіти, правити» литовська
Walenty польська
*volděti праслов’янська
Валенти́н російська
Valentín словацька
Valentín словенська
Валеɴътиɴъ старослов’янська
володіти українська
Valentin чеська
valēre «бути сильним, мати значення, коштувати» ?

вале́т

запозичення з французької мови;
фр. valet (‹vaslet) «слуга, лакей; валет (у картах); (ст.) зброєносець» походить від слат. *vassulittum або *vassellittum, зменшеної форми до слат. vassus «слуга»;
р. бр. вале́т, п. walet, болг. вале́(т);
Етимологічні відповідники

Слово Мова
вале́т білоруська
вале́ (т) болгарська
walet польська
вале́т російська
*vassulittum середньолатинська
vassus «слуга» середньолатинська
valet «слуга, лакей; валет (у картах); (ст.) зброєносець» (‹vaslet) французька
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України