IR — ЕТИМОЛОГІЯ
і (спол. і частка)
псл. і, очевидно, з іє. *еі, що являє собою давню форму місц. в. одн. вказівного займенника з ларингальним приголосним у корені *’е-/’о-;
споріднене з гр. εἰ «якщо», гот. еі «і, щоб, нехай», можливо, також із лит. ir «і», лтс. іr «тс.», прус. ir «і, також» (Эндзелин СБЭ 136);
виведення з іє. аблативу *ed i порівнювання з лит. ст. e «і, але» (Zubatý IF 4, 470–472), як і пов’язання з лит. jeĩ «якщо» (Brückner 189), непереконливе;
р. др. болг. м. схв. и, бр. і, п. ч. слц. нл. слн. і, вл. i-nu, стсл. и;
Фонетичні та словотвірні варіанти
й
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| і | білоруська |
| и | болгарська |
| i-nu | верхньолужицька |
| еі «і, щоб, нехай» | готська |
| εἰ «якщо» | грецька |
| и | давньоруська |
| *еі | індоєвропейська |
| м | індоєвропейська |
| іr «тс.» | латиська |
| ir̃ «і» | литовська |
| ẽ «і, але» | литовська |
| jeĩ «якщо» | литовська |
| ẽ | литовська |
| и | македонська |
| і | нижньолужицька |
| і | польська |
| і | праслов’янська |
| ir «і, також» | прусська |
| и | російська |
| и | сербохорватська |
| і | словацька |
| і | словенська |
| и | старослов’янська |
| і | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України