У- — ЕТИМОЛОГІЯ

пов’язане з ав. ana «на, через», гот. ana «на», гр. ἀνά «на; вгору; уздовж», лат. an-(hēlō);

псл. *ǫ-, *on- (перед голосними);

зіставляється також із прус. en «в», лит. į˜ [in], лтс. ìe-, двн. н. in, лат. in (en), гр. ἐν;

іє. *an-, *on-, *en-, *n̥-;

р. у- (уво́з, удо́л «низина», уто́к, у́тлый), бр. у- (уто́к), др. оу-, у- (оувозъ, удоль «долина; яма»), р.-цсл. ѫ- (ѫчьрмьнъ «червонуватий»), п. wą- (wądoł «вузька заглибина», wątły «слабкий»), ч. слц. ú- (úvoz; ч. útlý, слц. útly), вл. wu- (wutły «стомлений; слабкий»), болг. въ- (въ́тък «уток»), схв. у- (у̀долина, у̀до̄е «гірська долина»), слн. vo- (votel), стсл. ѫ- (ѭ-) (ѫтьлыи, ѭродъ);

запозичення з французької мови;

фр. enquête «розслідування, дослідження, слідство; анкета; репортаж» пов’язане з дієсловом enquérir «довідуватися», що походить від лат. inquῑrere «розслідувати, шукати», утвореного з префікса in- «в-», спорідненого з гр. ἐν- «тс.», псл. ѵъп-, укр. в-, у-, та етимологічно неясного дієслова quaerо «шукаю, вимагаю», можливо, спорідненого з дірл. ad-cῑu «бачу, дивлюсь», ciall «розум», дінд. cakṣ-atē «бачать, дивляться»;

пов’язання з питальним займенником quae (Pedersen IF 5, 37) вважається сумнівним;

р. бр. болг. м. анке́та, п. ankieta, ч. слц. anketa, схв. анкèта, слн. ankéta;

п. wątpić «сумніватися» походить з давнішого vǫtьpiti, де vǫ- було префіксом, що відповідає укр. у- в уто́ри (пор. п. wątor «тс.»), a -tьp- коренем, що відповідає укр. -теп- у до́теп, недоте́па;

запозичення з польської мови;

бр. [во́мпіць];

результат злиття прийменника на з префіксом у- (зрідка о-) відповідної прислівникової (спочатку здебільшого іменникової) основи (напр., уза́води, уко́ло, о́коло, уко́сом), який у положенні після а стягався в нескладове ў;

після сформування складного префікса нав- він міг з’явитися і там, де префіксального у- чи о- в вихідній основі не було;

бр. наў-;

очевидно, результат злиття прийменника на¹ з не зафіксованим у писаних джерелах прислівником *успіл «підряд», утвореним з префікса у- і основи спіл-, тієї самої, що і в прикметнику спі́льний, прислівнику по́спіль та ін;

псл. u, u-;

споріднене з прус. au- (aumūsnan «умивання»), лтс. au- (aumanis «не при своєму розумі»), лит. au- (auliñk «взагалі»), лат. au- (auferre «забирати», aufugiо «тікаю, уникаю»), гр. αὐ˜ «знову; далі», дірл. ó, úа «від, геть», гот. auþeis «пустинний» (*auti̯os «віддалений»), дінд. áva «вниз; геть», ав. ava «тс.», що зводяться до іє. *au- «у; від; з; вниз»;

р. у, у-, бр. у, ў, ува-, др. стсл. оу, у, у, п. ч. слц. u, болг. схв. у;

псл. juže;

складний прислівник, утворений з компонентів у- (‹ псл. ju-), спорідненого з лит. jaũ «уже», лтс. jàu «уже; адже; же», прус. jau «колись; після», двн. ju «вже; тепер; же», які зводяться до іє. *i̯ou (*i̯u), та частки же;

припускається етимологічний зв’язок першого компонента у- з псл. junъ, junъjь, звідки укр. ю́ний;

припускається також фонетичний збіг у східнослов’янських мовах двох давніх слів – псл. *ju že і псл. *u, спорідненого з гр. αὐ˜ «з іншого боку; знову-таки», лат. aut «або», гот. auk «адже; але» (Фасмер II 39, IV 151–152);

р. уже́, уж, [ужо́] «(коли-небудь) пізніше, потім», бр. ужо́, [ужэ́], др. уже «вже; ось уже; і; в такому разі», р.-цсл. ю «уже, тепер», нє ю «ще не», п. już, ч. již, už, [juž], слц. už, вл. juž (hižo), нл. juž (južo), полаб. jäuz, болг. уж, схв. [jу̏p], ст. jу̏pe, слн. užé, žé, стсл. южє, оужє, оу, нє оу;